Розділ «Книга друга Бісурканя»

І насилу він теє подумав, як почулося хрипке каркання — і раз! і вдруге! і втретє! — і пропала тая хата, і штукар пекельний, а малий козак схопився зі сну, розплющив очі й побачив над собою сіре вранішнє небо…

— Господе вишній! — каже Михась, а в самого руки тремтять. — Що ж се за лихо таке було, га?

— Наснилося щось? — питає характерник.

Михась і розказав, що йому приверзлося вві сні.

Як почув теє Обух, то спохмурнів і геть як хмара зробився.

— Он до якого він способу вдався! Сон сплести — це велике чародійство…

— А як це — сплести? — питається малий козак.

— Ох, — каже характерник, — лихе се діло! Як не можна когось погубити, то насилають на нього сон. Там усе примарне, тільки чарівник достеменний. Що захоче він, то те і вчинить із чоловіком…

— І Троянів Ключ може забрати?

— Як візьме він Троянів Ключ до рук, то вже його не повернути…

Зблід Михась.

— А що ж тоді робити? — питається.

— Є один спосіб, — понуро каже характерник, — та не кожен його втне… Прокинутися треба вві сні.

— Як я оце зараз прокинувся?

— Та ні, сину… Уві сні треба втямити, що сниться воно тобі. Тоді чинити будеш те, що тобі треба, і не матиме над тобою влади жоден пекельник!

— Щось не второпаю я, — каже малий козак. — Як се?..

— Треба робити не те, що тобі сниться, а те що ти сам хочеш… Уві сні все можливо, тож станеш рівний наймогутнішим волгвам та бісурканам — попід небесами будеш літати, мов птах, у ріжного звіра та рибу перекидатимешся. Тільки не кожен може таке вчинити — навіть я, хоч і характерник…

— О Господе! — каже малий козак. — Добре, хоч прокинувсь я вчасно…

— Кирик тебе збудив, — каже характерник. — Він у двох світах заразом може бути, то, слава Богу, похопився…

Дивиться Михась, а крук на вербовій галузці сидить і зирить на нього очицями-намистинками.