Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

— Як треба буде, то вони завжди у пригоді тобі стануть, — каже характерник. — Бо й вони служать тому ділу, що й ми оце з тобою! Второпав?

— Авжеж, — каже Михась.

— Ну, то начувайся!

Ще здалеку почув його гнідий і так почав плигать, що мало стійло не розвалив.

— Здоров, братіку! — каже Михась.

Заіржав жеребець і давай на радощах за вуха його хапати губами.

— Любить він тебе!.. — кажуть запорожці, що поралися у стайні.

— О, — каже Михась, — ми з ним як брати! Як він уродився, то холодно було у стайні, так унесли його до хати. Я на печі спав, а він коло припічка. Відтоді так він звик до мене, що як не бачить день, то місця собі не знаходить! Ірже і гукає мене, скільки духу вистачить…

Та вичистив зі стійла, напоїв гнідого й вівса йому засипав.

— Бувай, — каже, — здоровий, братику! Та стійло не ламай, а то нам лагодити доведеться.

І подався додому, бо вже й сонце сідало. От виходить він зі стайні, коли ж тут Барабаш наперестріч. Загородив дорогу та й каже:

— Ну що, собачий сину… здоров!

— Здоров, — одвітує йому Михась.

— Щоб тебе кіт поборов! — на те йому Барабаш — та як турне в груди!

— А тебе — кобила… та, що вчора била! — каже йому Михась та як пхне щосили — мордань і заорав носом у гнояку.

Підвівся Барабаш, кізяки обтрусив і каже:

— Хитрий ти! А загадки вмієш одгадувати?

— А що?

— А звичай такий на Січі з давніх-давен ведеться: як прийде хто у кіш записатися, то мусить три загадки одгадати!

— А як не одгадає?