Розділ «Книга перша Тінь Триглава»

Усі зареготалися.

— Мене, курінного отамана Кривоноса, мугирякою назвати? Як дав я йому, то він і ноги задер. Його поплентачі до мене, коли ж глянуть, — а хлопці вже мушкети на них понаводили! Коли ж і кошовий іде. Звелів ляшкам забиратися з Січі, бо за угодою можуть вони лише на Хортиці стояти! І, гадаєте, послухалися?

— Та знаємо ми се… — каже характерник. — Стоять он у кріпості!

— Розперезалися ляхи… гуляють не в свою голову! — буркнув Морозенко.

— Наливайка на них немає! — укинув Михась, догризаючи поросячу ніжку.

Усміхнулися всі, та якось невесело.

— Гаразд, — підводячись, каже характерник, — підемо ми… Коли що, то знаєте, де нас шукати!

— То він у тебе живе? — питається Кривоніс.

Характерник надів шапку і шаблю взяв під пахву.

— Та недовго йому на Січі пробувати! Певне, скоро прийдеться рушати нам у дорогу… й сам не знаю куди!

— Може, треба буде щось, то кажи, — озвався Морозенко. — Гроші, коней чи оружжя… все дамо.

Обух подумав.

— Оружжя у нас є, і коні теж… — сказав він нарешті.— А от паперів для проїзду на волость нема!..

— За сим діло не стане, — каже Богун. — Скажу писареві, то виправить вам глейти[35]… Заглянь до мого куріня увечері, то вже й готові будуть. Бувайте здорові, козаки! — І до Михася: — Нехай береже тебе Господь і Матер Божа, Пречиста Лада!

А той уклонився мовчки, та й подалися вони надвір.

— Ну що, — питає характерник, коли вони заїхали у січову браму, — втямив, з ким то ми балакали?

Михась кивнув.

— А певно!

— То з ким?

— Хто ж Морозенка, Богуна та Кривоноса не знає! Се ж перві лицарі на Вкраїні. Не був би я козак, якби за них не чув.