Розділ «Епілог. П’ятдесят один кілометр на північний схід від Парижа…»

Виходите ви й справді біля чималого собору із різьбленими порталами, що їх обсіли та побілили голуби всюдисущі. Рушили роззираючись. Крок-другий – і ви вже в абатстві Сен-Венсен (про нього згодом), де й справді всі пам’ятають нашу Анну, називаючи її не інакше, як Київською.

Із вражень українських туристів, які побували в Санлісі

Скільки там проїхати на північний захід від Парижа, і вже довкола – широкі поля, безмежні ліси і зелені пастівники – і де це воно все там вміщається, ще й відчуття простору лишається…

Тихі лісові затоки наче відображають характер людей, що живуть у тих краях (край той – Пікардія), їхнє життя спокійне й розмірене – нема куди спішити, але й позаду плентатись теж не слід, отож живуть у золотій середині. Тут – батьківщина ґотичної архітектури, про це свідчать і шість кафедральних соборів – гордість Санліса. Місто Санліс (що на річці Нонетт), як вважається, було засноване в VII ст. до нашої ери. Фортечні стіни часів галло-романського періоду оточують місто з мальовничими маленькими вуличками і руїнами старовинного королівського замку в центрі. Як і деякі інші міста Франції, Санліс названий на честь одного з племен галлів, що мешкало тут в античні часи.

Це саме тут, у санліському лісі, року 987-го впав із коня і розбився насмерть останній король із Каролінгів – переломив спину й розбив черепа (це ж треба так упасти!). А вважався ж його величність чудовим наїзником – бездітний Людовик V.

Тоді ж у Санлісі зібралася рада королівських васалів, і вже нарекла новим королем Гуґо Капета. Абата Гуґо прозвали Капетом, бо він носив плаща світського священика, який називався «капа». Так закінчилася королівська династія Каролінгів[21] і започаткувалася нова – Капетингів, нащадки якої правитимуть Францією упродовж кількох століть, а Санліс став частиною королівського домену, коли Капетинги зійшли на трон. (Чоловік Анни Ярославни Генріх I теж був з цього роду і вважався онуком засновника роду Гуґо).

У соборі Санліської Богоматері є видатна пам’ятка старовини, зразок французької ґотики XIII ст. – меморіальна дошка на честь 500-ліття перебування тут Жанни д’Арк:

«15 серпня 1429 року отримала перемогу над англійською армією герцога Бедфордського на Санліській рівнині, з 23 по 25 квітня. Вона поверталася сюди ще в квітні 1430 р.».

У центрі міста збереглися ділянки середньовічних укріплень, церквиць тих часів, ренесансні будівлі. Але для українських туристів (як, між іншим, і для російських теж) – інтерес викликає абатство Сен-Венсан (Святого Вікентія), засноване в 1060 році Анною, дочкою Ярослава Мудрого.

В архівах Франції збереглися державні акти, на яких накреслено: «Із згоди дружини моєї Анни», «В присутності королеви Анни». Зустрічаються й написи слов’янською: «Анна регіна» – королева Анна. Мабуть, у Європі тих часів жінки з такими здібностями були рідкістю – не інакше.

Старовинне місто не здалося нам похмурим, потворним та бридким, як у часи Анни Ярославни. Адже вона писала з Парижа до батька у Київ: «Тут житла похмурі, церкви негарні, а норови жахливі».

Багато води звідтоді стекло…

Сьогодні Санліс – чистеньке, чепурне містечко, і ми залюбки прогулялися мимо невеликого ринку, міського вокзалу і були зачаровані – попри навіть вузенькі вулички – його красою, акуратністю і спокоєм…

Ще із вражень українських туристів, які в різний час відвідували Санліс

Санліс – це чарівна казка Х – ХІІ ст., яка застигла в будівлях того часу. Важко уявити, що собор Х ст. може функціонувати в наші дні, а в будівлях ХІІІ—ХV ст. ще й досі мешкають люди.

Центральний єпископський собор – це дивовижний ансамбль. О, Санліс! Цей райський куточок був однією з резиденцій королів Франції. За тих часів він потопав у лісах, повних дичини, та був найпопулярнішим місцем королівського полювання, чи, як казали на Русі, ловів.

Санліс став для королеви Анни рідним містом. Тут минули її роки як королеви Франції. Небагато міст, таких, як Санліс, збереглися до нашого часу.

Майже в первозданному вигляді він залишив нащадкам свою архітектуру. Та головне – ці архітектурні пам’ятки з сивої давнини є німими свідками життєвого шляху нашої пращурки Анни Ярославни, яка є пращуром майже всіх королівських династій Європи: Капетингів, Валуа, Бурбонів та 4-го Орлеанського дому, з 1830 року – королівського.

Абатство Святого Вінсента – центральна частина міста. Здалеку видно чималу споруду – готичний собор, біля якого знаходиться ще одна церквиця, менша розмірами. Йдемо вузенькою вуличкою, з будівлями, на яких видніються таблички з написами: XI, XII та інші століття, і виходимо на простору площу. Ось громаддя собору вже поруч. Химери дивляться на нас із височини споруди, кричать птахи, вони тут гніздяться.

Ліворуч – ще один собор, трохи менший. Побудований у 995 році коштом королеви Аделаїди, доньки засновника королівської династії Капетингів Гуґо Капета, це єдиний собор з часів королеви Анни.