Розділ «Сказання друге. Сподіваюсь, що саме Ви – король?..»

Генріх рвучко підвів голову: попереду обозу, що неквапом рипів-скрипів колесами, в супроводі єпископів і служників верхи наближалася Анна Ярославна. Вона явно схвильована. Не інакше, як від того, що ось-ось побачить свого красеня-короля…

І миттєве розчарування. Їй вклонився невисокий на зріст, дещо товстуватий сорокарічний похмурий чоловік із ріденькою борідкою. Леле! Оце і є король? І немолодий він, і не красень.

Правда, нагледівши Анну, принцесу свою, яку він зібрався коронувати на королеву, Генріх миттєво посміхнувся – як-то кажуть у таких випадках – від вуха до вуха. Посмішка виявилась йому до лиця, він враз наче помолодів і погарнішав – та й принцеса з Києва, як глянув на неї, йому ураз сподобалась. Не могла не сподобатись – вродливою була. Їхньою слов’янською вродою. Виявляється, слов’янки просто-таки прекрасні.

Їй-бо, коли б його величність знав пісню «Слов’янська врода» Г. Татарченка та В. Крищенка (якби вона існувала в його часи) то, зустрічаючи Анну Ярославну з далекої і тоді не знаної йому Слов’янії-Русі-України, зачарований її вродою, неодмінно б заспівав… Згадувану пісню «Слов’янська врода» – чи бодай намугикував би її про себе, коли милувався Анничкою:

Я тебе стрічаю ранком, —

Слово котиться в розмову,

Дорога моя слов’янко…

І ще б наспівував, радий, що не прогадав, сватаючись до дочки великого київського князя Ярослава Мудрого:

З тебе писано ікони…

Хоч мінлива наша мода,

Та не згубиться ніколи

Чарівна слов’янська врода.

І виспівував би звідтоді, радий, що саме йому дісталася така незвичайна красуня з далекої Слов’янії:

Слов’яночко, слов’янко – ну як тебе назвати?

Для мене в твому імені віддзвонює кришталь.

Слов’яночко, слов’янко – моя дружина й мати,

Весни моєї усмішка і осені печаль…

«Місто коронацій», регіон Шампань

Видно було, що красуня хвилюється і від того ще кращою стає.

Це добре, дуже добре.