Розділ «ІІІ Сім любовей»

— Ти багато чого не чув, друже мій Горацію-Сашуню… Скажи, як гарно і поетично…

— Вах! Вах!

— Ще раз — ну тебе!

— А тебе — ні!

Вона підходить і обіймає його. Чи він її. Не важливо, хто кого. Важливо інше…

Як він любив ці їхні розмови, розмови про поезію, історію і все на світі, дружні пікірування, взаємні підколки, навіть її образи, справжні і вдавані. Любив, чи здається тепер, що любив, бо тоді й справді міг образитися на якийсь жарт… Як і вона… І обоє надовго замовкали…

Тепер її мовчання вічне.

Олександр підійшов до стола, налив у склянку горілки, залпом випив. Хотів закусити чимось, вже було простяг руку до огірка, але передумав. Навіщо? Ця вітряна осіння буря — навіщо? І навіщо він у холодній порожній хаті? І чому неможлива містика серед такого буряного вечора? І взагалі… А що — взагалі?

Він взяв до рук пляшку, не став наливати пекучу рідину в склянку, випив із горла.

«З горла в горло», — подумав.

Ніколи не випивав цілих півлітра за вечір. Тим більше сам-один.

У Загорянах за всю повоєнну історію було кілька пар, де хлопчик і дівчинка дружили зі школи, потім ставали хлопцем і дівчиною, нареченим і нареченою, чоловіком і жінкою. Дві пари полюбилися у старших класах, ще одна у п’ятому чи шостому, і дві дружили з першого класу і до десятого (в одному випадку) чи до одинадцятого класу, бо в шістдесяті роки минулого століття, як відомо, кілька років існувала одинадцятирічна освіта.

Було й кілька пар, які розпалися після школи, одна, коли дівчина вийшла заміж, не дочекавшись хлопця з армії, правда, потім таки поєднала з ним долю, ще одна, коли хлопець поїхав заробляти гроші на весілля десь на Східну Україну, та там і женився.

Випадок Олександра й Олени був особливим.

Сашко побачив її на шкільній лінійці в рядку таких самих першоклашок, як і він сам. Мала стояла геть набурмосена і раптом усміхнулася. До нього… Чи йому так здалося…

«Потрібна ти мені, як роверу[74] третє колесо», — подумав Сашко.

А може, й не подумав, а ту фразу придумав пізніше.

Тоді ж, після лінійки, їх повели до класу. Вчителька сказала, що вони повинні вибрати, з ким хто хоче сидіти за однією партою. А хто не визначиться, вона попарує сама.

Сашко хотів сидіти з Михасем, котрий жив через три хати од них і з яким вони дружили. Він кинувся, зайняв останню парту. Коли підійшов якийсь хлопець, певно, з іншого кутка, Сашко сказав, що місце біля нього зайняте.

Гукнув: