Розділ «ІІІ Сім любовей»

— Мишко! Йди сюди!

А Мишко-Михась пішов до іншого хлопця. Сашко лишився сам за партою. Розгублений і ображений на друга. І раптом та дівчинка оглянулася. Величенькі сірі очі блимнули раз, вдруге. І вона встала з-за парти, де сиділа поруч з іншою дівчинкою, і… І прийшла до нього. Сказала просто й чітко, мовби про давно вирішене, що сидітиме з ним.

— А я тебе просив? — Сашко був сердитим вже не тільки на Михайла, але й на цю нахабу.

— Просив, — сказала дівчинка. — Я чула.

Сашко покрутив пальцем біля скроні.

— Ліпше вухо прочисть, — порадило це нахабеня.

Вчителька почала називати дітей по прізвищах та іменах. Так Сашко довідався, що дівчинку звуть Оленкою, а вже після уроку дізнався, що вона живе на іншому кутку, неподалік від школи. І пішли вони зі школи разом, хоч і поруч своїх мам. Коло її доми Сашкові раптом захотілося, щоб вона потюпцяла далі, як і він. Вона, певно, почула цю думку-бажання, бо сказала до своєї мами:

— Можна, я проведу Сашка?

— А не заблудишся?

— Ні, — сказала Оленка. — А він потім проведе мене.

Так почалася їхня дитяча любов. Яка потім переросла в дорослу. Над ними поступово перестали сміятися. Тим більше, що за насмішкувате слово Сашко міг дати кривднику стусана чи й у вухо, а Оленка боляче тузнути насмішника портфеликом по спині. Якось одразу вони навчилися заступатися одне за одного. І завше бути разом.

Вчителька Глафіра Семенівна казала про них:

— Унікальна дружба.

А якось, вже в третьому класі, на уроці:

— Я чула, що Сашка й Оленку дехто дражнить женихом і нівєстою, тобто нареченою. Ви побачите, що так і буде колись. І нічого поганого в цьому нема. Вони обоє народилися одне для одного. А ви, мої друзі, не соромтеся. Дружити повинні і хлопчики, і дівчатка. У нас дружний клас, правда?

Учні гукнули врізнобій, що правда.

У них була розумна вчителька.

Звісно, Сашко дружив і з хлопцями. Ганяв у ручний м’яч, а потім і футбол. І косив оком, чи дивиться на гру Оленка. Хай побачить, як він забиває голи!

Знав, що вранці, коли йтиме до школи, біля воріт свого будинку вона вже чекатиме. Можна було піти іншою вулицею, навпрошки, але він завжди обирав дальшу дорогу. Вона чекала біля воріт або вибігала з хати, де виглядала його у вікні.

Унікальна дружба!