Розділ «ІІІ Сім любовей»

— Юро! Юрчику!

Крик наздогнав уже на підході до їхнього городу. Розпачливий, мовби хто різав жінку. Йому навіть здалося — ось оглянеться й побачить, як Настя біжить, вся охоплена вогнем, живий палаючий факел. Спинився, став ждати. Не оглянувся. Та вона не підбігла, а підійшла. Тихо і… якось мовби скрадливо. Ледве почув, а швидше відчув ходу. Тоді нарешті повернув голову.

— Привіт, втікаче-боягузе, — сказала Настя. — Прийшов, щоб постояти і дати дьору? Нащо? Жінки злякався? А ще в армії був! Не бійся, не кусатиму і не ґвалтуватиму. Студент! — І по короткій паузі: — Що налетіло, те минулося. Як вітер серед поля.

— Минулося? — у нього це вирвалося мимоволі.

— А ти думав, як… Щоби я страдала, ти хотів? Чи й ни хотів такого? — Вона відхилилася, не відійшла, а відхилилася, стала якоюсь перекособоченою. А тоді видихнула. — Прости, що я рано вродилася. Ци ти пізно. Прости бабу гулящу… Ет, що казати… Вже мамка твоя пожалілася, що я приходила з дурістю свею…

— Не пожалілася, але…

— Али розказала, так?

— Так.

— Ну й посмійтеся над бабиськом дурним, як вона сміялася, тико і всього. А мо’ і вже посміялася… Ну й забудь… Нащо тико до мего двору прийшов?

— А ти нащо вийшла?

— Надвір захотілося, то й вийшла. Моя господа, що хочу, те й роблю. Ну, бувай… — руку простягла й одразу забрала. — А хоч — зайди, можу й чарку самограйчику налити. Посиділи б, покалякали. Діти уже спати вкладаються.

— Я вже випив трохи, — сказав Юрій.

— Ясненько — не хоч… А я жінка тепер вільна, совість уже ні перед ким не мучила б, якби й зновика покористувався…

— Нащо ти так, Настуню…

— Настуню… Їден ти так і звав… «Доброго дня, Настуню», культурний. Ще мама покійні… Настунечко, Настусю… Настусю, зара усцюся…

— А Веня хіба ні?

— Де там… Настька хіба. А то — Настюха! Псяюха! Де й навчився так… Нічо… Я звикла…

І вже відштовхнувши, весело, виклично:

— Ех, ни вдалося тибе, дурника аліганцьського, вченого, заполучити… Чом же я про Лесю Федорці ни сказала?.. Може, гляди, і вдалося б надурити… Бо ж внуків хоче твоя мати. Бувай здоровий, студєнт…

«Що ж воно таке?» — думав Юрій.