Розділ «ІІІ Сім любовей»

— Федорочко, я ни про таку поміч, — сказала Настя. — Оддай мині його назувсім, за чоловіка.

— Як то за чоловіка? Здуріла, бабо, чи що? Ци, може, вже й з Юрком гуляла?

— Не бійся, ни спокушала твого синочка, — сказала Настя. — Він же в тебе такий аліганцький[70]… Як тая дівка, що ще ни гуляна…

— То що ж ти хочеш?

— Кажу ж — за чоловіка оддай. Назовсім.

— А, то ти жартуєш, — нарешті второпала Федора. — Ой, Настуню, хай-но Юрко вивчиться, інженєром стане, то, диви, й найде собі пару. Йому ще спішити ни тре.

Настя раптом тупнула ногою.

— Тре спішити. Тре. Я направду прошу, щоб ти його мині оддала. За чоловіка. Юрчик тибе любить, завше за мамину спідницю тримався, слово твоє, як учоні кажуть, — гавторитєт, того й до тибе перше звернулася.

Федора нарешті второпала — таки ни жартує сусідка-навіжениця. Направду таке надумала-нагадала. Як же то? Що ж то діється?

— А ти ни забула, скіки між вами літ? — Федора не приховувала зневаги в її інтонації.

— Ну, знаю… Штирнадцять літ. То й що?

— То й що? — Федора стала закипати. — То й що, кажеш, бабисько дурне? І те, що в мого сина ни хазяйство, а наука в голові, тобі ніц ни значить? Ще року по чоловікові ни минуло, а вже між ногами засвербіло? То йди потрися в хліві об двері, коло свеї свинки. Отако тобі скажу, хоч обіжайся, хоть нє. Все, мині тре ще попоратися, а тобі в ланку колхозну йти. Поговорили, називаєця…

— Ну, як хоч… Я те і Юркові можу сказати, — кинула Настя наостанок.

— Кажи, кажи, — Федора їй навздогін. — Ото потішиться хлопець.

З тим і розійшлися. Федора спершу про оте Настине варіятство розказала чоловікові. Потап тільки буркнув:

— Та в Насті всіди мухи в голові літали. Чо вона хоче, щоб Юрко учобу кинув та на неїних дітисьок прийшов? Ет, регоче, певно, зара з кимось, а ти й повірила… У дурних бабів — дурна й мова. Нидарма кажуть: «Чоловік, як жаба, і то вартніший за бабу». Тьху!

Федора подумала, що таки правду каже чоловік. Стала й собі вважати, що Настя просто неї розіграла. З тим через кілька днів до сусідки навідалася.

Настя відразу мокрим рядном накрила:

— Як там Юрчик? Ще не приїхав? Бо я таки з ним стрітися хочу.

— Якщо дурна, то перехрестися, — тільки й сказала Федора, сплюнула і вернулася додому.