Розділ «ІІІ Сім любовей»

— Пробач, — бурмотів на ходу.

Сил озирнутися не було. Хоч знав, що та дівчина стоїть і дивиться йому вслід.

Тверезий і засоромлений, з клубком, який пік у грудях, він ішов і відчував, що нестерпно кохає Тамару.

Через день увечері він одяг свого єдиного святкового костюма, почистив черевики і зайшов до сусідів. Тамара підвела очі від книжки.

— Ой, Левку, ви такий урочистий…

— Я прийшов, щоб запросити вас у кіно, — вимовив і завмер, наче хто встромив йому всередину довгого рівного патика.

— А чом би й ні, — Тамара відклала книжку. — Чом би й ні, Левку… Яке там кіно сьогодні?

— Не знаю. Але кажуть, що хороше. Може, й про любов…

Він стиха засміявся. Подумав, що сміх дурнуватий. Але в кіно вони підуть…

Вони й вирушили. Левко почувався на сьомому небі. Та коли проходили мимо лікарні, Тамара спохопилася:

— Ой, Леве, я мушу забігти, там одному хворому ліки забула дати… Ви йдіть собі…

— Я почекаю, — сказав Левко…

— Ні, йдіть. Я потім прийду…

І побігла. Не пішла, а побігла. Левко стояв і розумів, що вона не вийде з лікарні, доки він стоятиме. І не прийде до клубу. Що дорогою, може, почувши он з Семенкового двору голоси, а може, й без голосів, засоромилася, що прийде з ним до клубу, в кіно під десятки очей. Що він її проводжатиме після кіно теж під тими очима.

Левко розвернувся і рушив назад. На серці було не те, що гірко, а наче б усередині хто просвердлив дірку й вона стала все більше розростатися. А з теї дірки почало щось капати, витікати… Може, його кров…

«От і все», — подумав.

Але то було не все. Дівчину, що жила поруч, не легко було викинути з серця. До того ж, вона гукнула його вранці, як ішов на ферму.

Спинився і раптом відчув, що вчорашня злість проходить. Зовсім немає злості, от яка біда.

Тамара простувала од хати в накинутому наопашки пальтечку.

— Я вчора прийшла до клубу, а тебе нема (вперше вимовила «тебе»)… Що ж ти так…