Розділ «ІІІ Сім любовей»

— Ви-те постійте ще, а мені щось зимно.

Зенько враз стиснув їй пальці, шкрябнув нігтем по долоні. Софійка зашарілася, рвонулася. Вбігла до хати і, не роздягаючись, впала на ліжко. Було нестерпно гаряче.

Тоня із Зеньком стояли недовго. Софійка почула скрип дверей, підвелася.

— Що ти йому писала?

То були перші слова, які промовила Тоня.

— Писала?..

— Так. Що ти йому таке писала, що він уже, ледь явився, на тебе дивиться, мов ковтнути хоче…

— Що я писала?

Софійка раптом побачила рядки. Мовби на грядці, вони росли — великі, живі, схожі на ростки, які щойно з’явилися та одразу встигли підрости.

Буковки з її письма. Майнуло — раптом вони ще більше виростуть, і Тоня дізнається, що вона писала…

Вона ж ничого такого не писала. Ні про любов (ще не було неї), ні про себе, швидше, про щось таке, сільське, що було, як само собою зрозуміле, як живою частинкою її життя-буття-існування. Описувала хіба стеблинки в їхньому садку, ще як вона їдного разу побачила, як сходить сонце, а ще як сонце опускалося в річку…

Та то ж так, плелося щось у голові, вона думала, що Зенько хоче про все те прочитати. Вона не писала слів про любов, які писала, дарувала, вибризкувала із серця сестра (одного разу прочитала крадькома неїне недописане письмо), вона мовби гралася, вона посилала кудись далеко-далеко частину їхнього Млинища.

— Про село, як у нас вдома, що де росте й садили, як вчилася у школі, потому про роботу. Які слова приходили, такі й писала.

— Не бреши… Хай спробує ни посвататися, уб’ю вас обох. Виняньчила на свою голову почвару. Гадюку.

— Ну що ти таке кажеш, Тонюнечко…

— Що кажу? Думаїш, ни бачила, як на тебе зирив? Красунечка! А я вже хто?.. Кобеляка проклятий…

— Заспокойся… І посватається, і на весіллі я ще погуляю.

Софійка вимовляла слова й відчувала — каже нещиро. Але ж навіть, як щось між ними пробігло, то вона…

«А що я?» — думка-напасниця перехопила подих.

Зрозуміла — скільки б не дорікала собі, навіть невдячною свинкою чи й гірше не називала, а те ні вбік, ні назад ни поверне. Чого вона полюбила? Бо полюбилося, бо…