Розділ «І Рекрут»

— Ваша величність, якщо йдеться про таємний привілей, я згоден, щоб його скасували, — після невеликої паузи каже князь Адам.

Імператор дізнається — на початку 1797 року його батько, імператор Павло, таємним указом, бажаючи загладити образи, нанесені його матір’ю новим підданим — деяким польським аристократам, запідозреним у симпатіях до бунтівника Костюшка, — дозволив тимчасово, протягом десяти років, не проводити рекрутських наборів у трьох губерніях — Ковенській, Волинській і Гродненській — у тих населених пунктах, що належали князям і графам Чарторийським, Любомирським, Браницьким, Заславським і кільком іншим.

— Я згоден достроково скасувати цей таємний привілей, — повторює князь Адам. — Якщо це потрібно імперії.

— Дякую, мій друже, — імператор явно задоволений. — Іншого я й не чекав.

Його держава отримає додатково кілька тисяч новобранців. Наступного дня гінці помчать до найзахідніших губерній. У більше сотні сіл і містечок трьох губерній також проводитимуться віднині рекрутські набори до імператорської армії, запрацюють нові рекрутські пункти.

Тут постає питання: чому були надані ці, кажучи сучасною мовою, преференції? Чому вісім років (з 1797-го по 1804-й) не проводилися рекрутські набори в цілому ряді сіл і містечок двох губерній, які належали польським магнатам?

Якби ми заглибилися в коріння цього питання, довелося б знову повернутися до біографії принцеси Софії-Августи, яка стане російською імператрицею, до її жаги плотського кохання, що їй не може дати небіж Петра Першого майбутній Петро Третій, до таємних зв’язків майбутньої Катерини з російськими аристократами, що почалися адюльтером з графом Салтиковим, а відтак — до ненависті імператора Павла до своєї матінки.

Текст таємного указу про певні преференції польським князям і графам згодом був знищений. У ХІХ столітті велося справжнє полювання на копію цієї таємної угоди.

Та наша розповідь не про це.

Ідеться про таку тонку матерію, як людська душа.

Втручається тітка метафізика.

Стежте далі за тим, що вона витворятиме.

Автор щосили сперечатиметься з нею, хоча й розуміє, що це марно.

Я спробую впіймати невловиме, можливо, воно називається грою Провидіння з нашими душами.

Я спробую вкотре виправдати саме життя, у його таких простих почуттях і проявах. Воно того варте, щоб спробувати його хоча б оцінити, чи принаймні відчути, якщо не зрозуміти.

Але таємну угоду імператора Павла з польськими князями і графами вже ліквідовано.

Отже, надалі змах крил метелика-Наполеона призводить до великих зрушень армій імперій і королівств, зрушень у європейській політиці й початку нових змін світового порядку. Але цей змах, цей ланцюжок подій приводить і до здвигу, майже непомітного в історії невеликого поліського села. До кількох родин, яких торкнеться той рекрутський набір. Навіть більше. До зрушення у свідомості та моралі простих поліських селян. Що таке їхня доля, їхнє життя, порівняно з долею і життям імперій і королівств? Ніщо, з точки зору імператорів і королів. Смерть когось із солдатів у майбутніх походах теж мало значить для імператорів французького, австрійського чи російського. Армія йде далі чи продовжує відступати.

Однак гасне не тільки людське життя, гасне цілий Всесвіт.

А проте порухи людської душі не менш, а більш значимі, ніж рух того ж війська. Чи так це?

Поліське село Загоряни, про існування якого не здогадується Олександр, а тим більше Наполеон — воно загубилося серед лісів і боліт, — ділиться на чотири частини-кутки і два менших — підкутки. На одному з тих кутків, найвіддаленішому від дороги, що веде від Шацька до містечка Любовня, — Млинищі — серед інших живе сім’я Терещуків, по-вуличному Гапликів. Кажуть, прадід дєдини[2] Юстини на прізвище Лесь мав звичку казати це слово часто, коли щось завершував робити, або ж як щось не вдавалося — гаплик та й усе. Так і причепилося. Петро Терещук прийшов у приймаки з сусіднього села Перечип, де Терещуків було багацько, мало не півсела. Та й теж став Гапликом. Петро з Юстиною нажили четверо дітей. Дві дочки — Уляна й Маруся — вже були заміжні, у своєму й сусідньому селі. А от хлопці — Панас і Тарас — ще тільки шукали собі пари. У Панаса, якому минув двайцятник, все складалося на те, що от-от жениться. Він і не приховував од матері, що накинув оком на Параску Луськівську, яка жила на березі Мережки на межі з іншим кутком села — Козлищем.