Розділ «Непосидючі покійнички»

— Перднув так, що у вас на стіні годинник зупинився.

— І все?

— А ви що хотіли: щоб у вас вікна повилітали?

— Сирота, я тобі сто разів казав: якщо зранку смієшся, то ввечері будеш плакати.

— Я вже зараз ридаю, товаришу підполковник. Галасу ми з вами наробили добряче, переполохали живих і мертвих, а практичних результатів, як ви кажете, нуль цілих, ікс десятих.

— Пояснюй, доки я вмиваюсь.

— Од того нашого київського Єнома найближчим часом інших звуків не дочекаєтесь. У нього одна мета — аби його до Кирилівки забрали з вашого кабінету, а не з Лук’янівського СІЗО.

— Звідки такий поспіх?

— Бо він напевне знає, що в слідчому ізоляторі йому своєю смертю померти не дадуть. Точніше, оформлять смерть від нещасного випадку або самогубства так, що жодна експертиза не підкопається.

— Сирота, а раптом він і справді цей, як його? Котрий з мертвими…

— Некрофіл? А ви давно, товаришу підполковник, такого у нас в Києві здибували? Бо я тільки в підручниках з судової психіатрії читав.

— Та було щось на початку шестидесятих. Але так до пуття і не докопалися, коли та жінка в Піонерському парку насправді померла: чи до того діла, чи під час того діла, чи опісля оного, коли підозрюваного міліція з неї зняла.

— Як він так боїться СІЗО, то потримаємо три доби у нас, в Управі. Закон дозволяє. А будуть проблеми — випросимо у прокуратури йому одиночну камеру в ізоляторі. Аби тільки не мовчав. А твої ганцихристи, котрі копачі, що? Теж годинники зупиняють?

— Та ні, щиросердну пишуть, аж гай шумить.

— Молодим щастить, Сирота. І в чому ж вони каються?

— В тому то й справа, товаришу підполковник. Що не каються, а лівою різьбою викручуються, і то досить успішно. Мовляв, ми покійницю витягли, одяг привласнили, останки якомусь фраєру здали на його прохання. І не наше собаче діло, що він з ними збирався робити. Готові підписатися на статтю про злісне хуліганство і чесним трудом в зоні спокутувати свою провину перед рештою будівників комунізму.

— Ну, нічого. В середньому у нас з тобою непогано виходить. Якщо один мовчить, а інший кається, то в сумі слідство просувається задовільно. До чогось та доберемось. Як не стройовим кроком, то бодай рачки, Сирота. Ну, поговорили — і розбіглися. Принесеш мені покаянні листи. До речі, якась версія крім збочення стосовно мого клієнта у тебе є?

— Є, товаришу підполковник. Але я з нею не згоден.

— Що, знову політика?

— Ні, економіка. Але наша, радянська. Планова. Соціалістична.