Розділ «СЦЕНАРІЇ»

— А звідки ти знаєш, як труїти живих істот поглядом? – спросил Сільодка.

— Мати, – сказала Матильда. – І бабуся також.

У мене теж мати, – сказал Сільодка. – Тільки я не вчився цьому.

— Але як ти знаєш, хто – чоловік чи жінка? – спросила Матильда.

— Про це не розкажеш, – сказал Сільодка. – Знаю, і все. Хочеш перевірити?

— Хочу, – сказала Матильда.

106. ИНТ. АСК. БУФЕТ. ДЕНЬ.

Вересень сильно порезался. Кровь хлестала из руки, Борсюк перетягивал ему рану носовым платком, лил на неe водку.

— Це хєрня, Толя, – сказал Вересень, – викличи швидку, вони перев’яжуть. Мабуть, зачепив вєну. От дєбіл.

— Не треба швидку, – сказала Галя.

Она дунула на рану, как когда-то на ворона Васю. Кровь остановилась, и рана затянулась мгновенно (крупный план, компьютерная графика).

— Як ви це зробили? – спросил охуевший Вересень. – Ви екстрасенс?

— Не знаю, – сказала Галя. – Просто у мене це виходить. Я коли була мала, сильно порізалася серпом. І я подула на рану, щоб менше боліло. І все загоїлось.

— Це для тебе, Толя, – сказал Мыкола. – Це для твоєї програми про всякі екстрасенсорні штучки.

— І я вас запрошую, чарівна рятівниця, – сказал Борсюк галантно.

— Я додому хочу, в село, – сказала Галя. Взагалі, це ваше місто – дурне. Тут важко дихати. Повітря – наче з вихлопної труби. А у нас таке повітря… ножем можна різати. Я би тут не жила ніколи.

— Ми теж тут мучаємося, – сказал Вересень. И подмигнул Борсюку.

107. ИНТ. АСК. ГАЛЕРЕЯ ВТОРОГО ЭТАЖА. ДЕНЬ.

Сільодка и Матильда наблюдали со второго этажа за чудесным исцелением, и глаза Сільодки полыхали зеленым огнем.

— Ось вона. Так близько.