Розділ «П’ЄСИ»

Йонатан: Ну, шо?

Вєнік: В Шаленчихи мандавошки.

Вареник: Вона вопщє дурна. Я їй кажу: «Хо­дім разом на базар носки продавать. І тобі, і мені вигодно. Приходим, розкладаєм товар, а вона: «Ігор, я хочу піва». Думаю, нехай. Купив їй пляшку. Вона випила: «Ігор, я хочу водкі». Я їй кажу: «Шаленчиха, мені так не вигодно», – а вона: «Какой ти скучний!» Це я скучний! А вона, блядь, весела!

У двері з написом «Nirvana» гупають.

Вєнік (з п’яним роздратуванням): Ну чого б оце я гупав? (Роздратовано пиздить ногою в двері.)

Йонатан: Це як у Ніцше написано. Коли ти дивишся в безодню, безодня дивиться на тебе.

Туз: А ти шо, читав?

Йонатан: Мене Людка заставляла. Вона стєнку купила і почала туди книжки складати, шо на макулатуру обміняла. Голсуорсі, блядь – про тих, про серів і серух. Так шо вона, сука, зробила: каже, шо поки всього Голсуорсі не прочитаю, вона мені давати не буде. Ну я того Голсуорсі хуйнув про серів, вона мені Ніцше. Я їй кажу: «Люда, ми так не договарювались!»

Вєнік: Я тобі так скажу, Йонатан, ті стєнкі, книги – то дурне діло. Всякій ремонт надо починати з сантєхніки.

Туз: Ти тоже, Вєнік, розпиздівся, наче самий умний. Ти краще скажи, де ти дівся, коли нас з Бліном ракітнянські пиздили?

Вєнік: Хлопці, понімаєте, тоді так срати захотілося, прямо біда. Ну, їй-бо, не брешу! Не вірите? Я можу гавно показать!

Хлопці з насолодою тягнуть самогонку, переварюючи цю інформацію. І саме в цю мить входить Шаленчиха. Це здорова і гарна молодиця, її вульгарне і неохайне вбрання пасує їй краще, ніж вишукані італійські шмотки українським поп-зіркам. З двох висказаних вище припущень: а) Шаленчиха «робить»; б) у Шаленчихи мандавошки, – ми схиляємося в бік останнього. В руці у Шаленчихи клітчата торба мандрівних «човників», під пахвою – гламурний журнал.

Шаленчиха: Привіт, компана! Я вам почитати принесла!

Йонатан: А ти вмієш?

Шаленчиха (сідає і без зайвої церемонії наливає собі гранчака): Ти перед Людкой виябуйся, Йонатан. (Шаленчиха миттєво заливає гранчак в горлянку і смачно хрумкає огірком.) От дивіться, шо тут написано. (Розкриває журнал «Парад» і читає вголос.) «Я, конєчно, нєкотороє врє­мя очєнь плотно тусовала. Но єслі хто думає, шо бить супєрлєді лєгко, то ето ашибка».

Вєнік: Но і трудного тоже нема ніхуя.

Шаленчиха: Це тобі, Вєнік, всьо лігко в жизні дається. А в жінок жізнь трудная. Осьо, дивись! (читає) «Кстаті, благодаря опщєнію з тусовкой я розширіла круг своїх інтєрєсов, а ето ізбавіло міня от снобізма в манєрє одіваться. Хотя порой, когда я надіваю Дону Каран, мінє кажется, что міня ето взросліт».

Йонатан: А тебе зато, Шаленчиха, всьо молодіт, яку б хуйню ти не наділа.

У двері з написом «Nirvana» гупають, за дверима чути скавучання собаки.

Депутат (у телевізорі): Росія і Біларусь – це наші брати, а брати повинні жити разом, в одній хаті, бо як сказав поет: «В одній хаті – одна правда, і сила, і воля».