Розділ «Пачка маргарину»

— Що? — зачудувалася Ягуся. — Ти говори менше, думай більше: до турніру тільки доба залишилася. Або Номат не потрапляє на турнір, або ти — додому!

Потрапить, не потрапить — набридло! Не встигла очей зімкнути, у двері стукає хазяйка трактиру із сірою амазонкою в руках:

— Їхня високість шкодують, але карету для вас дістати не змогли!

Я викинула плаття за двері, засмутилася, що ні в кого не вцілила й заявила, що моє вбрання мене влаштовує, бо я нікуди не їду.

Трохи пізніше з’явився начальник варти й передав запрошення до сніданку. У поважного вусаня шпурляти підручними предметами було незручно, і я прийняла запрошення. Номат сидів за столом — хмара хмарою, а придворні за сусідніми — тихі, як мишки.

— Ваша високість зволять зневажати верхову їзду?

— Не тільки верхову!

Принц немов нічого не почув:

— Що ж, доведеться вам подорожувати у відкритій колясці.

— Я нікуди не їду!

От нав’язався на мою голову, спадкоємець престолу! Не битися ж мені з його вартою?

Коли до порога підкотила запряжена гнідою парою коляска, до мене підскочив сам перший міністр:

— Ваша високосте, їхня високість просять вас пожалувати!..

Розвів мороку з титулами й не заплутається!

Принц гарцює на своєму білосніжному, оглянувся, пришпорив коня й рвонув уперед, свита — за ним. Пилюка — стовпом.

Вісь у мого засобу пересування переломилася десь близько полудня. Номат сам під’їхав до екіпажа, біля якого метушилися кучер з начальником варти:

— Поламалася?

У переляканого стражника позеленіли вуса:

— Поламалася, ваша високосте! Зовсім нова!

— Нова? — принц уважно подивився на мене.