Розділ «Вдова узурпатора»

Перш ніж піти за братом, я викинула у вікно автомат. Афараса довелося витягати всім разом: його ногу затисло під важелями, яких в «оленегоні» конструктори наробили більше ніж треба і які перетворилися тепер на пастку. Дім Фут нервував, щохвилини поглядаючи на дорогу, однак «газелі» й сліду не було. Замість цього під’їхала машина дорожньої поліції, хоробро пригальмувала біля глибокої воронки й викинула зі своїх нутрощів надзвичайно худого сержанта зі спотвореним вугровою висипкою обличчям. На ходу виймаючи із планшета листок паперу, сержант кинувся до нас.

Ми допомогли Афарасу виповзти з кабіни, відтягли подалі від «оленегона» і посадили на узбіччі шосе.

— Причіп… — простогнав водій, дивлячися на величезну металеву гармошку.

— Що там було? — співчутливо запитав Дім Фут.

— Дзеркала…

Дім присвиснув, а Клюс обережно заглянув у глибоку воронку — дружній привіт «газелі», — яка спотворила новеньку автостраду.

— Не хвилюйся, приятелю, збитки я оплачу, — солідно сказав Клюс.

— Ми оплатимо збитки, — пискнув хтось через пазуху Клюса, і звідти показалася волохата голова Емі.

Дім зреагував швидше, ніж я: він упхнув чорну голову назад, застебнув Клюсу ґудзик і привітно помахав сержантові: «На два слова, будь ласка!» Вони відійшли в сторону й почали про щось радитися. Дім розкрив перед сержантом паспорт і ледь не тикав його носом у сторінку особливих заслуг. Перелік особливих заслуг Діма Фута перед батьківщиною займає півтори сторінки. Поки відбувалася ця розмова, яку ми не могли розібрати, Афарас піднявся, абияк вибив із себе пил й упевнився, що обійшовся розтягнутими зв’язками. Заглядати в покручений причіп він навіть не намагався.

— Хто це був?

— Де? — ненатурально зачудувалася я.

Афарас глянув на мене настільки виразно, що моя совість стала дибки. Треба було все-таки попередити людину про можливий результат шляхетних вчинків. Як ми тепер йому збиток відшкодуємо, якщо Дано Іт відмовляється сплачувати наші чеки?

Підійшов повеселілий Дім Фут і сказав, що нас підвезуть до найближчого містечка, у якому є залізнична станція.

— Твою колимагу відтягнуть у ремонт, — втішив він Афараса. — Я домовився: зроблять по першому розряду.

— Мені нема чим платити за ремонт.

— Я ж сказав, що збитки за мій рахунок! — Клюс подружньому ляснув Афараса по ліктю. — Не переймайся, приятелю.

Ми з Дімом перезирнулися. Ти знаєш, Ламасе, братик досить далекий від фінансових справ родини. Всієї моєї готівки навряд чи вистачило б на дорожні витрати до Південних колоній, я збиралася ще трохи позичити в дядька в Аркадаї.

— Випишіть чек і вкажіть Люсто поручителем, — запропонував Дім Фут.

Люсто залишився винен батькові велику суму, дотепер мені якось ніяково було нагадувати про це, але обставини змушують.

— Добре, тільки я прикладу ще листа.