Розділ «Вдова узурпатора»

Я злякалася не на жарт. Бродячі торговці рідко бувають беззбройними. Не вистачало ще, щоб мого нещасного брата вважали зловмисником і під цим соусом пристрелили. Я рвонулася вперед, відтягнула Клюса й посміхнулася водієві найпроменистішою посмішкою, яку тільки могла спорудити:

— Вибачте, будь ласка. Це іграшка.

Водій витріщився на мене так пильно, що я мимоволі перевірила, чи всі ґудзики на кофті застібнуті.

— Славний хлопчина, — нарешті сказав він. — Але я десь його вже бачив. Чи не ти мені шину продірявив, приятелю?

Ображений Клюс знову підняв пістолет, але я перехопила його руку й заворкотіла ніжно:

— Звичайно не він. Ви помилилися.

Темно-зелені очі водія перебігали з обличчя Клюса на моє й назад.

— Дивно, але вас я теж десь зустрічав.

Я не стала уточнювати де, просто міцно взяла Клюса за плече й повела до зупинки, де Дім Фут уже гальмував якогось «леопарда».

— Панянко!

Водій «оленегона» наздогнав нас і перепинив шлях. Клюс насупився, а Дім Фут, який миттєво насторожився, залишив «леопарда» й про всяк випадок розстебнув плаща.

— Це смішно, але я насправді їду в Аркадай! Ви зачекаєте п’ятнадцять хвилин, поки я зателефоную?

Я зміряла його поглядом з голови до ніг, всім виглядом зображуючи презирство до приставучих нахаб. Ламасе, клянуся, він дивився на мене, як на богиню Місяця! Але я майже фізично відчувала, як права рука Діма Фута гріє автоматний ствол.

— Ніколи нам чекати!

— Панянко! — у його голосі пролунало благання. — У мене чудова машина, я домчу вас майже миттєво!

Напевно, його треба було попередити про небезпеку, однак я просто зробила знак Діму й попрямувала до «оленегона». Даремно відмовляти людину, яка хоче подражнити долю.

Чудова машина «оленегон». Батько на такому їздив. Пам’ятаю, змушував мене зубрити технічні характеристики, щоб хизуватися перед гостями. Шість циліндрів, потужність сто дві кінські сили, максимальна швидкість сто двадцять п’ять кілометрів на годину. А в салоні… Так, але не про цей автомобіль сказано. Ліве крило бежеве, праве біле, капот синій. Ручка перемикача швидкостей гадюкою зігнулася, на спідометрі лише половина скла збереглася, чохли на сидіннях з першосортної аркадайскої мішковини.

Захеканий від швидкого бігу, водій відкрив переді мною дверцята. Цікаво, кому він дзвонив? Ручаюся, що поїздку в Аркадай він планував не на сьогодні.

— Отті Афарас до ваших послуг.

— Дім Фут, — гримнув позаду Дім, — і особи, які мене супроводжують.