Розділ «Вдова узурпатора»

Вискочили ми через парадний хід, де все ще, стоячи, спав п’яний швейцар. Як тільки ми з’явилися на тротуарі, куртка знову затріпотіла, відклеїлася від стіни, швейцар упав, але не прокинувся.

Звідкись гримнув постріл, Дім не цілячись випустив чергу, змушуючи випадкових свідків з жахом розбігатися.

— Есто, вниз!

Ми промчали підземним переходом, причому Афарас запекло кульгав на сходах, і опинилися на порожній платформі, де підморгував червоними вогниками поїзд. Поїзд складався з паровоза й чотирьох вагонів. «Амаданська стріла» — було написано великими буквами під вікнами кожного вагона. На краю платформи солодко позіхав білетер.

— Три… квитки… до Амадана! — випалив Дім, кидаючи Афараса й вихоплюючи з кишені кредитки.

Білетер — кволий дідок з хоробро закрученими вусами — з жахом дивився то на дуло автомата, то на Афараса, який аж хитався.

— Квитки давай! — гаркнув Дім. — Без здачі.

Дідок квапливо всунув йому квитки і почав задкувати, не відводячи погляду від зброї. Емі вислизнув з-за пазухи Клюса, наздогнав білетера, швидко видрався по форменим штаням й опустив у червону сумку з квитками недоїдену красуню.

— Емі!

Дім Фут зажбурнув у тамбур вагона Клюса, потім мене, заштовхав Афараса, який впирався, й останнім вліз сам. Коротко крикнув гудок, поїзд рушив. Емі виник на плечі Афараса, коли ми вже заходили в купе. З виразом величезної бридливості Афарас спробував струсити його, але Емі вчепився пазурами у светр.

— Я тебе люблю! — заверещав він. — Не залишай!

Дім Фут потужним поштовхом увігнав в ущелину купе обох і закрив двері раніше, ніж крики Емі привабили цікавих. У тісній комірці купе повітря було просякнуте паровозним димом, як носова хустка парфумами, і я поспішила відкрити вікно. Свіжий вітерець остудив наші розпаленілі обличчя. Кілька секунд всі мовчки дихали, витирали зіпрілі лоби й насолоджувалися спокоєм.

— Я забув у ресторані кепі! — зненацька згадав Клюс.

По правді сказати, я думала, що він залишив його в перевернутій машині, але це не мало значення порівняно з кинутою заради Афараса сумкою.

— Послухайте, ви!.. — почав Афарас, майже з ненавистю дивлячись на Діма Фута. — Я нікуди не збираюся їхати!

— Навіщо ж ти сів у поїзд? — зачудувався Дім.

— Я не сідав!.. Та заберіть від мене цю… тварину!

Емі відразу зістрибнув на підлогу, демонстративно обтрусив всі лапки по черзі, ретельно облизав передню й почав терти нею ніс. Клюс піднявся на верхню полицю, ліг на спину, заклавши руки за голову, зітхнув полегшено й закрив очі.

— Я ніколи не мав справи з чаклунством і не збираюся мати надалі! — Афарас круто розвернувся, взявся за ручку дверей і рвонув щосили. Двері не ворухнулися.

— Емі, відпусти його, — мені не хотілося завдавати бідоласі додаткових неприємностей. Навіщо Дім взагалі захопив його з нами? Невже із чистого людинолюбства?