Розділ «Вдова узурпатора»

Ми прожогом перебігли алею, вскочили в «тарпан», Плейте вставив ключ запалювання й натиснув стартер. Мотори «тарпана» й «бджілки» заревіли одночасно. «Тарпан» здав назад, «бджілка» повторила його маневр, але відразу повернула й стала поперек алеї. Захисник Віри встиг вивернутися буквально з-під коліс, із прокльонами відскочивши вбік, і тут його щелепа буквально відвисла: у кабіні «бджілки» не було нікого. Перш ніж він встиг повністю усвідомити незвичайність того, що відбувається, під днищем «бджілки» вибухнула каністра з бензином, далеко розкидаючи іскри. Машина спалахнула.

Ми розвернулися майже на місці. Від будинку гримнув перший постріл. «Всі вниз!» — крикнув Плейте й дав повний газ. Ми із Клюсом прошмигнули під сидіння, Афарас тільки пригнувся. Клюс ласкаво погладив Емі: «Розумниця, кицю!» Усе ще тремтячи, Емі подивився на мене й зробив очі бурштиновими.

Плейте гнав на совість. Мотор натужно ревів, зрідка міняючи тональність на підйомах і спусках. Ми пригальмували тільки раз, коли спереду трапився затор, але Плейте включив поліцейську сирену, і ми швиденько вибралися.

Нам із Клюсом знизу були видні лише дахи будинків, а коли замість них замиготіли дерева, стало ясно, що виїжджаємо на окраїну. Нарешті шини шурхнули по гравію, автомобіль проїхав ще кілька метрів і зупинився.

— Вилазьте! — тон Плейте був досить різкий, але я давно відвикла від церемоній. — У п’ятдесяти метрах від дороги будинок Машрі. Скажете, що я послав.

Афарас ледь встиг зачинити дверцята, і Плейте газонув так, що з-під коліс полетів гравій. Ми залишилися стояти на пустельній дорозі, оточені підступаючим до самого узбіччя ялинником.

Будинок Машрі виявився маленькою, складеною з колод хатиною із черепичною покрівлею й різьбленим наличником над єдиним вікном. Хазяїн — згорблений старий у брудних парусинових штанях і не менш брудному піджаку, одягненому прямо на голе тіло, — відкрив нам, тільки-но почувши ім’я Плейте.

Братик кинувся до постелі так моторно, що я не встигла його зупинити. Суворий погляд старого трохи пом’якшав, коли він побачив, як мертвим сном заснув Клюс, на білий світ витяглися старезні розкладачки, але мені було вже геть байдуже, куди лягти. У мене від слабості тремтіли руки, а під ногами підлога гойдалася так, що я раз у раз хапалася за Афараса. Добравшись до дерев’яної з парусиновим лежаком розкладачки, я повалилася на неї й відразу ж заснула.

Не знаю, скільки часу ми спали, але після нічних пригод і бурхливого дня проспати можна було б і довше. Перешкодив Емі. Вибравшись із теплого притулку за пазухою Клюса, нелюдь видрався до мене на розкладачку й завив не котячим, а вовчим виттям. Настільки безцеремонно розбуджена, я замість кота виявила в головах вовка з котячою головою, крилами кажана й хвостом ящірки.

— Знайшов час жартувати! — обурилася я.

Емі голосно ляснув крилами, видав останній моторошний крик і розтанув у повітрі.

Переляканого хазяїна, що забився в куток, заспокоїти я не встигла: двері хатини ривком відчинилися, і в кімнату вштовхнули Афараса. Його вели двоє здорованів у білих сутанах. Машрі кинувся було до вікна, але дуло автомата змусило його завмерти на місці. Автомат у руках священика — що може бути безглуздішим? Але він був. Наступним через поріг переступив водій «газелі». Чорні кола під очима й забинтована рука говорили про те, що життя в амаданській в’язниці не було солодким. Я пошукала очима Філіпа, але не знайшла його.

Священик голосно забубнів слова молитви. Безбарвні оченята під тонкими бровами оббігли наші застиглі фігури (Клюс теж встиг сісти на ліжку) і зупинилися на мені.

— Відьма, — свистячим шепотом вимовив він.

Пальці кольнула тупа голка, але відразу зникла. Від священика віяло чимось важким, і я через силу сповзла з розкладачки, щоб зайняти місце біля Клюса. Брат дихав уривчасто, на чолі виступили краплі поту.

— Клюссіді Діано Лу, — повільно вимовив священик. — Малолітній король Анемора і його сестра, принцеса Еста.

— Естареді! — тонким голосом крикнув Клюс. — Для вас вона — Її високість Естареді!

Я пригорнула його до себе: він тремтів всім тілом.

— Її високість Естареді, — передражнив Захисник віри, — звичайна відьма, що ступила на багатостраждальну землю Амадана й не побажала зилишити її вчасно.

— Ви не смієте! — Клюс був не в собі. — Вона не відьма. У неї просто дещо виходить… ненавмисно…