Розділ «Вдова узурпатора»

— Дано вирішив стати королем, але без Диска це неможливо, оскільки він не є прямим спадкоємцем. Він усього лише один із двоюрідних братів моєї матері. Диск звичайно зберігається в головного мага королівства, щоб ніхто не смів зазіхати на престол за життя правлячого монарха. Тоді Дано змовився з жерцями й, коли настав час вибору гідного для Жертви, Малу підсунув Клюсу папір на підпис, пообіцявши натомість набір солдатиків.

— Я був тоді маленький, — пробурчав Клюс.

— З тих пір наш маг не знав спокою, намагаючись відвести лихо від короля, і одного разу людське серце просто не витримало. Ми негайно покинули Анемор, але вбивці наступали нам на п’яти. Ми шануємо і Світло, і Пітьму, але заступництво Пітьми дає певні переваги тілу, а заступництво Світла — душі. Дано Іту дуже хотілося сторгуватися з Пітьмою. Жерців турбувала доля зниклого Місячного Диска, вони хотіли розпоряджатися королівською владою на власний розсуд і розбудили Сплячого — останню Жертву богині Місяця…

— Для столітнього старця він має досить молодий вигляд! — не стерпів Клюс.

Молодий вигляд? Я взагалі не пам’ятаю обличчя Сплячого. Добре пам’ятаю одяг: такий точно, як на манекені або на картинці в підручнику історії, а от обличчя…

Двері хатини беззвучно відчинилися, і на порозі з’явився Сплячий. Коричневий сюртук, жилетка, біла сорочка… Кульовий отвір на сюртуку трохи вище за рівень серця. А обличчя? Обличчя Філіпа!

Плейте машинально схопився за «асту», але я скрикнула: «Ні!» — і його рука опустилася. Сплячий повернувся до нас, і стало видно вмятину на коротко обстриженій голові, куди обрушився ствол автомата Діма Фута. Сплячий не поспішаючи переступив через тіло людини в сутані, і труп ворухнувся! Примара дійшла майже до вікна й зупинилася на тому місці, де загинув Емі. Мертве обличчя виражало якесь здивування, ніби він не знав, що робити.

У кімнаті зависла моторошна тиша. Один за іншим починали сіпатися трупи вбитих Плейте людей, вони підводилися, беззвучно відкривали роти, робили якісь знаки. Здавалося, що в кімнаті ведеться жвава бесіда. Тільки двоє залишалися нерухомими — священик і старий Машрі: мабуть, над ними влади Сплячий не мав.

Щосили стримуючи крик, я вчепилася в плече брата, відчуваючи під пальцями сотні голок.

— Іди геть! — раптом відчайдушно викрикнув Клюс. — Забирайся!

І тут сталося диво. Мерці знову стали мерцями, а Сплячий слухняно попрямував до дверей і зник за ними.

Неймовірно довгий день нарешті скінчився. У лісі запанувала така темрява, що за два кроки не видно було людини. Плейте пропонував переночувати в хатині (наш охоронець зробився досить запобігливим), але мені не подобалось сусідство мерців. Кузов «носорога» мав брезентове покриття, Афарас погодився періодично підмінювати Плейте за кермом — я не бачила підстав відкладати від’їзд.

— Я не ризикував би в темряві штурмувати Гніздо, — попередив Плейте. — Там немає дороги й дуже просто заблукати. До чого вам зайві неприємності?

— Під’їдемо наскільки можливо, потім зупинимося.

Через півгодини я пошкодувала, що ми не залишилися в хатині. Ліс ставав усе похмурішим. Криві стовбури дерев, вихоплені з темряви світлом фар, здавалося, корчилися в якомусь безглуздому танці. Звідкись з’явилася зграя кажанів, вони залітали під брезент і норовили вчепится у волосся. Клюс уже пару разів скрикував, коли м’які крила шльопали його по обличчю. Афарас посадив його на коліна, і прикрив голову Клюса власним ліктем.

Вантажівку немилосердно підкидало на купинах, до того ж почався дощ і колеса заковзали по мокрій глині, від чого машину почало «водити», як підпилого п’яничку. Крізь заднє віконце кабіни до нас у кузов проникало слабке світло (Плейте акумуляторів не жалів і підсвітку не гасив), я переловила мишей, які забилися по кутах, і повикидала під дощ. От би так просто вирішувалися інші проблеми!

Зверху почало капати: мабуть, десь продірявився брезент. Я пересіла ближче до заднього борта, але якийсь нічний птах почав реготати так істерично, що я захотіла підсунутися до Афараса. Він подивився на мене з-під лоба й витягнув губи трубочкою — точнісінько, як Клюс, коли він чимось сильно стурбований.

— Вам так необхідний цей Диск? — запитав він майже пошепки.

Необхідний? Ще б пак! Заради цієї срібної іграшки я згодна злазити в Гніздо Пітьми… Хоча краще б його не було. Ні Гнізда, ні Диска. Але як пояснити це людині, яка не має ані найменшої уяви про закони Богині Місяця? Я просто кивнула й усе.

— А що він базікав щодо смерті від слуг Пітьми?..