Розділ «Вдова узурпатора»

Він сам показав приклад, розвинувши зразу ж пристойну швидкість. Промчавшись через кілька кімнат, ми опинилися на кухні, ідеальна чистота якої говорила про те, як рідко хазяїн нею користується. Скляна шафка для спецій сяяла стерильною порожнечею, а підлога була вистелена циновками дивовижної лисунської роботи: з найтоншим мереживом по краях, чотирма вплетеними стеблами оро й кожна зі своїм охоронним клеймом.

Плейте досить недбало відкинув ногою найближчу до нас циновку, під якою виявився люк. Металеві сходи вели в темряву, але клацнув вимикач, і яскраве електричне світло опромінило набитий спортивними снарядами підвал. Різноманітні гирі, еспандери, хитромудрі тренажери досить вдало поєднувалися з рядом продірявлених мішеней біля однієї зі стін.

Плейте провів нас єдиним не захаращеним металевими конструкціями проходом у найтемніший куток підвалу. Там, за газовим котлом опалення, виявилися чавунні дверцята, на іржавих петлях підвішені майже під стелею.

«Вугільний люк, — пояснив Плейте. — Давно не користувався». Він швидко присунув драбину й обережно відкрив дверцята. Іржаві петлі несамовито заскрипіли. Мені здалося, стіни здригнулися від цього скреготу.

Плейте піднявся першим, його ноги, взуті в легкі тенісні туфлі, мелькнувши, зникли у квадратному отворі. Через кілька секунд він покликав: «Піднімайтеся, але тільки тихо». Афарас відсторонив мене й рішуче ступив на сходи, тримаючи автомат напоготові. Наше з Клюсом товариство явно погано впливало на мирного в минулому янвайця, у всякому разі, вигляд він мав надзвичайно лютий.

Я мимоволі здригнулася, коли, піднявшись у свою чергу сходами, опинилася за два кроки від поліцейського фургона. Тільки зарослі колючих кущів, якими, на щастя, був обсаджений люк, відокремлювали чотирьох людей й одного нелюдя від дужих фігур патрульних. Штурм будинку ще не почався: очікували закінчення молитви. Я подумки подякувала Провидінню за те, що Захисники віри обрали найдовший текст із всіх можливих. Братик скорчив моторошну гримасу в сторону поліцейських і погладив під курткою тремтячого Емі.

Плейте жестами пояснив, що рухатися треба в сторону залишеного на алеї «тарпана», який сиротливо голубіє за масивними «бджілками». Я сумно уявила колючки, які чіпляються за одяг, але іншого шляху однак не було.

Обтягнуті аркадійським сукном худі сідниці Клюса мелькнули в мене перед очима. Клюс повз, як справжній тубільський розвідник, і я вже вкотре пригадала бідного Діма Фута, який навчив юного короля всім цим премудростям. Страшна трансформація Діма потрясла мене до глибини душі. Не можна вбивати того, хто вже давно мертвий! Сплячий справно поглинає нові жертви, перетворюючи їх на частину себе, однак смертну частину. Своїми життями вони підживлюють його безсмертя.

Коли я вперше довідалася про Сплячого? По-моєму, у день коронації Клюса. Присвята зачитувалася в Залі жертв під храмом Місяця. Клюс страшенно хвилювався, читав по складах і постійно плутав закінчення. Батько тримав перед ним Диск, підказував пошепки й хвилювався не менше за Клюса. Вони стояли перед останнім у довгій шерензі вмурованих у камінь саркофагів. Місячний Диск, вирізаний на кришці саркофага, нічим не відрізнявся від того, що тримав у руках батько: ті ж знаки, та ж печатка Місяця. Пам’ятаю, я запитала, чому церемонія проводиться не в храмі, а в Залі жертв, і ти відповів, що тим самим ми платимо данину поваги слугам Місяця й особливо Сплячому, котрий зараз зв’язаний з Диском. Тоді я ще не знала, про який зв’язок йдеться! Після зникнення Диска жерці розбудили Сплячого й пустили його слідами Емі, як собаку-шукача, вони сторгувалися з Дано Ітом і пообіцяли Диск йому. Вони налякали Емі, і нелюдь кинувся шукати захисту спочатку в нас, а потім у Філіпа, який був твоїм помічником. Щось подібне й припускав верховний жрець: Емі прекрасно знав, куди ти направив Філіпа. Якби ми не поїхали в Амадан, Емі, швидше за все, залишив би нас і вирушив би на пошуки Філіпа самостійно…

Якби я могла припустити тоді, у Залі жертв, коли Клюс із захватом показував мені ледве помітну темну смужку біля коренів волосся (знак Посвяти), що ця смужка обіцяє йому смерть!..

Коли Сплячий накинувся на Афараса, він тримав на руках Клюса й Емі, і я не визнала слугу Місяця. Я ніколи в житті його не бачила! Але таємничий вибух занадто вже був схожий на дію магічних сил, а зникнення тіла з моргу лише зміцнило мої підозри. Емі вирушив до Філіпа, і від негайного візиту Сплячого твого помічника того разу вберегла чергова «смерть» слуги Місяця. Сплячий поглинув Діма й почав перебудовувати його тіло, але закінчити не встиг. Поява Емі поблизу лікарні спровокувала Діма на стрибок з вікна, інакше ми мали б двох Сплячих замість одного. Дім загинув, а Сплячий продовжував іти по сліду Емі. На щастя, увесь час на півкроку за нами. Боюся, після втечі з моргу він досконально повторив усі стрибки й піруети Емі, пророблені в Амадані, потоптався перед дверима Філіпа й вирушив до лікарні, де його друге я (Дім) зафіксувало появу Емі. Емі… Емі… він знову…

Я з розгону наткнулася на черевик Клюса, і думки мої повернулися до дійсності. Кущі закінчилися, перед нами на обидва боки простиралася широка, посипана піском алея. «Тарпан» стояв на протилежній від нас стороні, поблискуючи хромованими деталями.

Плейте уважно оглянув місцевість. Найближчий Захисник Віри знаходився біля передніх коліс «бджілки». Це була низенька смаглява людина з пишною шевелюрою кучерявого волосся. На подолі білої сутани чітко виділялися жирні плями мазуту. У руках Захисник Віри тримав бензинову каністру, кришку якої він і намагався закрутити. Проскочити непоміченими було зовсім неможливо. При найменшій тривозі почнеться стрілянина.

— Зараз дуже б придалися ваші чаклунські штучки, — пошепки сказав Плейте.

Клюс розстебнув куртку.

— Он твій ворог, — сказав він нелюдю. — Дай-но йому жару.

Емі сердито фиркнув. Великі вуха його притулилися до голови, вуса почали стовбурчитися.

— Сміливіше! Ти тільки відволікай його!

Емі явно боявся, страх світився в зелених очах, тремтів у кожній волосинці, що стала сторчма, хльостав з боків разом із хвостом. Мені раптом стало жаль зацькованого бідолаху, він так сподівався знайти захист у нас…

Каністра вирвалася з рук Захисника, кришка злетіла, і бензин з голосним булькотом полився на пісок. Захисник люто чортихнувся, але відразу осікся і з тривогою подивився на товаришів. Богохульних слів начебто ніхто не чув і, заспокоєний, він підняв перекинуту каністру, поставив поруч із колесом, а сам поліз під машину за кришкою.