Розділ «Вдова узурпатора»

Вдова узурпатора

— У тамбурі їздити зручніше? — не без єхидства поцікавилася я в Афараса.

У результаті спілкування з тобою, Ламасе, у мене зіпсувався характер. Раніше людські страхи я сприймала спокійно, а тепер від них лютішаю. Хоча ні, ти тут ні до чого. Це спрацьовує почуття цехової солідарності. Солідарність знедолених. Спілкуватися з нами боялися, бо ми — Діано Лу, а з тобою — бо ти маг. Знехтувана, хоча й необхідна професія. Жерці творять чудеса — їх на те сподобив Місяць, а ти твориш чудеса тільки з любові до чарівного… Точніше, творив. Тобі це подобалося, ніхто тебе не зобов’язував.

Афарас подивився на мене довгим поглядом. Якби в мені не текла кров Діано Лу, я б розчулилася: стільки суму було в його очах. Ще б пак: таке гарненьке дівчисько, а лигається з темними силами! Мабуть, він готовий був оплакати мою загублену душу. Чек у кишені, можна плакати! Які ж вони всі лицеміри, ці… з інших країн Об’єднаного Королівства. В Анеморі не дуже люблять магію, так хоч визнають, що немає Світла без Пітьми, а Пітьми без Світла, а ці… так жагуче хочуть бути чистенькими, що без кінця поринають у бруд по вуха.

Дім Фут неспокійно завертів головою в пошуках чергового. Два ряди начищених ґудзиків блищали на тлі стіни станційного поста метрах у п’ятьох від нас.

— Я зараз.

Дім квапливо покрокував до чергового, не забуваючи час від часу оглядатися й тримати руку під полою плаща. На місці чергового я такого підозрілого типа до себе й близько не підпустила б!

— Я можу вам чим-небудь допомогти? — тихо запитав Афарас.

— Ви?! — я оглянула його з голови до ніг, чмихнула презирливо (я ще не забула його спалах у вагоні). — У вас же немає іншої машини?! І чорних котів ви боїтеся.

Він боявся Емі. Він тримав Клюса трохи на відстані, щоб не торкнутися чорного клубка, який скрутився на хлопчиську, і вигляд мав досить безглуздий.

— Я не люблю чаклунства.

— При вокзалі неодмінно є філія Захисників щирої віри, можете звернутися туди!

Наша сутичка закінчилася, тільки-но почавшись: повернувся Дім.

— Пітьма забери! Два тижні, як скасовано нічні польоти, до ранку нема рації шукати повітроплави. Черговий сказав, що найближчий готель за півтора квартали звідси. Переночуємо там.

Ми стояли на самісінькій межі освітленої ділянки між станційним постом і багажним відділенням поруч із величезною клумбою, повністю засадженою айстрами, хризантемами й іще якимись осінніми квітами із сильним нудотним запахом. Від цього запаху в мене трохи запаморочилася голова й тому, коли з-за рогу багажного відділення вийшов манекен, я подумала, що це галюцинація. Він був одягнений точнісінько, як ті двоє, що рекламують шанні в злощасному ресторанчику з п’яним швейцаром: коричневий сюртук, жилетка, біла сорочка з високим крохмальним коміром, зав’язана бантом краватка й світло-сірі панталони. Тільки насунутий на очі фетровий капелюх трохи випадав із загального ряду.

«Манекен» не поспішаючи обігнув Діма Фута, витягнув граблеподібні руки й мовчки схопив за горло Афараса. Емі із пронизливим котячим криком вислизнув з обіймів Клюса, вдарився об ґрати водостоку й притьмом кинувся бігти. Афарас ледь не впустив Клюса, продовжуючи втримувати його однією рукою, другою він спробував звільнити горло. Підоспілий Дім щосили вдарив незнайомця стволом автомата по голові. Почувся тріск, наче переломили суху дошку, «манекен» відпустив Афараса, відступив назад і впав на Діма. Сліпучий спалах змусив мене замружитися, пролунав вибух.

Мене відкинуло до стіни багажного відділення, усипало скалками шибки, Клюс опинився на самій середині клумби, Афараса вдарило об ліхтарний стовп. У мене занило серце: Дім Фут нерухомо лежав посередині тротуару, розкинувши руки й накривши автомат полами плаща. Незнайомець скорчився на ґратах водостоку, з-під збитого капелюха курився білястий димок.

Свисток чергового зайшовся істеричною треллю. Навколо металися якісь люди, хтось кликав поліцію, хтось викрикував погрози. Здійнявшись на ноги, я кинулась до брата. Клюс стояв на колінах у заростях зім’ятих астр, і лице його виражало дивну суміш жаху й захвату.

— Оце бабахнуло, — сказав він і раптом заплакав голосно й гірко, розтираючи сльози брудним кулачком.

Я міцно пригорнула братика до себе, замурмотіла слова розради, хоча в самої теж в очах защипало, а в скронях застукав пульсуючий біль. Хтось важко опустився поруч: Афарас ошелешено трусив головою, не перестаючи триматися за горло. На чолі багровіло свіже садно. Клюс на мить відірвався від моєї накидки, глянув з-під лоба на янвайця й знову зарився обличчям в мокре сукно. Ламасе, клянуся, ніколи в житті мені не було так погано, як серед цих огидних квітів на цих мерзенних клумбах у прекапосному містечку Амадані! Мені здалося раптом, що всі наші старання даремні, виходу немає й чи не простіше відразу в цьому зізнатися…

Із вереском гальм підлетіли два поліцейські «жуки», із них почали вискакувати затягнуті в поліцейську форму люди. Пара метких молодчиків відразу скрутила руки Афарасу, ще троє досить безцеремонно заштовхали в машину нас із Клюсом. У мені прокинулась фамільна гордість.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вдова узурпатора» автора Болото А.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вдова узурпатора“ на сторінці 14. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи