Розділ «Вдова узурпатора»

— Де ж супровід, Ваша Величносте? — поцікавився комісар, коли монархові піднесли склянку апельсинового соку.

На щастя, Клюс жадібно припав до гранованої склянки, і я встигла відповісти сама:

— Урочистий виїзд обходиться занадто дорого для скарбниці.

— Але я чув, в Анеморі почастішали замахи на державних діячів?

— Чим менше народу, тим менше уваги привертається. Двох надійних охоронців цілком вистачає. До речі, одна наша людина серйозно постраждала. Не підкажете, де знайти заміну?

— Якби візит був офіційним, — комісар зам’явся, — я особисто надав би вам охорону, а так… Зверніться в приватну контору. Так, зовсім з голови вилетіло: що у вас трапилося?

— Грабіжник, — сказала я.

— Бандит, — підтвердив король.

Афарас нічого не встиг сказати, я вчасно наступила йому на ногу.

У готель нас доставили в поліцейському автомобілі. За рекомендацією лейтенанта, номер нам надали найкращий: з видом на сквер, у якому горіли виконані у вигляді квіткових бутонів ліхтарі. М’яке світло опромінювало вигадливо підстрижені шапки акацій, альтанку в еделасському стилі й невелику штучну водойму.

Ледь за нами закрилися двері, Клюс видав захоплений крик і став на голову. Звичайно, при цьому він трохи спирався на руки, але основна вага однаково приходилася на черепну коробку.

— У комісара просто щелепа відвисла! — вигукнув він, радісно бовтаючи в повітрі ногами.

Я рішуче повернула брата в нормальне положення: за всіма законами природи йому давно слід було спати. Афарас застиг посередині кімнати з надзвичайно здивованим виразом обличчя, здавалося, янвайця охоплюють зовсім протилежні почуття.

— Мабуть, я піду, — нарешті сказав він.

— Ти хочеш нас покинути?! — здивувався Клюс. — Тобі не подобається бути охоронцем?!

Якби мене обстріляли на дорозі, знищили мою машину, потім силоміць втягли в якийсь поїзд, попередньо налякавши чаклунством, потім трохи поколобродили й на закінчення всього ще й заарештували, я б теж трохи задумалася. Чи варте таке бурхливе життя не цілком гарантованого чека?

Але, з іншого боку, що я буду робити в цьому місті одна, без Діма?! Ну чому все трапилося саме так? Чому проти нас ополчилися і люди, і нелюди? Де вихід?

Бідний, бідний старий Дім! Не можна вбивати Сплячого, не можна вбивати того, хто…

— Так я пішов?

Я його не відпущу. Я боюся. Сьогодні він залишиться тут або я не Естареді Діано Лу! Завтра нехай забирається на всі чотири сторони, але цю ніч він проведе тут. Думай, Есто, думай! Ти ж подобаєшся йому — це видно неозброєним оком, думай. Що тобі варто трохи поворкувати? Ми повинні завтра полетіти з Амадана, інакше не треба було заварювати цю кашу. До свята Місяця залишилося два тижні, ми маємо встигнути забитися в яку-небудь щілину… хоча це навряд чи допоможе. Але що мені робити, Ламасе? Де вихід?