Розділ «Частина IV Три візити; Явище»

Серце Головного тьохнуло. Тут іще тільки не вистачало давно засохлого небіжчика…

(Так, небіжчика, який влаштував власний склеп у житловому будинку… й дуже любить прибирати ночами… а зараз саме…)

Хтось із двох за спиною Головного, чи то Сивий, чи то Боксер, судорожно стрепетнувся.

Немов крізь густий туман Головний зрозумів, що вони просто на межі глибокої паніки, і він — зокрема. Але якщо саме він зараз піддасться її впливу, наступить ланцюгова реакція, після чого його авторитет назавжди впаде в очах не тільки цих трьох. Що він потім скаже Алексу? «Вибач, бос, Косий знайшов у одній із кімнат якесь „гівно“ й ми дали драпака, бо ледь не наклали в штани». Чи, може, поділиться своїми спостереженнями, як виглядала квартира і які при цьому в нього виникли відчуття? Чи розповість про те, наче хтось за ними спостерігав? Про безпричинний жах, що охопив його, коли вони тільки зайшли. Найменше у світі він хотів почути, що йому на все це відповіли б…

— Добре, — якомога впевненіше сказав Головний і обвів поглядом усіх трьох. — Нічого не сталося, (поки нічого не сталося — може, так?) причин хвилюватися немає. Зараз ми просто перевіримо, що там, а потім швидко завершимо справу. Через п’ять, максимум, сім хвилин уже будемо їхати в машині й розповідати дурні анекдоти.

Головний із задоволенням відзначив, що обличчя у всіх трьох розслабилися, принаймні зник страх. Він повернувся й попрямував до дверей.

За ним пішли інші, мимоволі тримаючи дистанцію в три кроки.

Вигляд відкритих дверей викликав у всіх однакові думки про голодних монстрів, що затаїлися, і чекають одразу на чотирьох жертв. У всіх із пам’яті виринули схожі спогади дитинства, коли кожний пережив щось особливо страшне.

Для Боксера це був момент, коли одного разу вранці він прокинувся поруч із посинілим молодшим братом, який помер уві сні від задушення. Місяців вісім після цього він просинався щоночі від жаху знайти під боком холодне тіло.

Косий згадав відпочинок у піонерському таборі й незабутнє купання в річці. Тоді, глибоко пірнувши, він урізався прямо в потопельника. Вода була дуже каламутною, і він здогадався про це лише після того, як пальці, обмацавши обличчя, потрапили в рот із розпухлим язиком. Наступного разу він зважився покупатися в морі тільки через шість років, а в річці його більше не бачили.

Сивий заново пережив випадок, коли в третьому класі повернувся додому раніше й віч-на-віч зіштовхнувся з квартирним злодієм. Від розгубленості той так гепнув його головою об стіну, що десятилітній Сивий вісім діб перебував у комі, а потім іще довго боявся сам заходити в квартиру, коли знав, що батьків немає вдома.

Головний зайшов у спальню першим. За ним повільно рушили інші. Біля стіни, широко розставивши ноги і витягнувши вздовж тулуба тонкі вузлуваті руки, стояло темно-жовте щось.

Воно було схоже на людину, тіло якої висушили у величезній мікрохвильовій печі. Очі були закриті, і тонкі зморшкуваті повіки глибоко запали в очниці, немов вони прикривали порожнечу. Це справді нагадувало мумію, як здалося Косому. Або — опудало гігантської людиноподібної комахи.

«Не дивно, що Косий ледве не наклав у штани, коли вмикав світло», — подумав Головний.

— Просто якесь… якийсь… — видихнув Боксер, але, не зумівши відшукати серед свого словникового запасу потрібного порівняння, нецензурно вилаявся.

— Може, просто лялька… монстр із якогось фільму, га? — припустив Сивий.

Головний поморщився, вловивши в його голосі панічні нотки.

(Не викопав же Герман цю штуку на Личаківському цвинтарі, щоб притягти додому в свою спальню…)

Головний рушив уперед і наблизився до фігури на відстань витягнутої руки. Інші застрягли біля дверей.

«Усе правильно, звичайний манекен… Ти ж не думаєш, що це — і є той самий педантичний господар… це ж тупо, правда? Хіба ти можеш уявити, як воно рухається? Це ж нерозумно вважати, що воно зжерло Германа й оселилося тут. І зникнення Германа якось пов’язано…»