Розділ «Частина III Мешканці ночі»

Він заглиблювався в цей далекий світ, поки одного разу ледь не зіштовхнувся віч-на-віч з одним із його законних мешканців…

Лишень за декілька кроків від підвалу. І це не було витвором його уяви.

І ще: те, що монстр його не помітив, безперечно, врятувало Ігорю життя.

Тієї ночі він вирішив вийти надвір трохи раніше, ніж звичайно; дощова вереснева погода розігнала всіх людей по квартирах.

З боку дитячого майданчика чулося неголосне, але наполегливе скавчання собаки. До нього було не більше двадцяти-двадцяти п’яти метрів, і пройшовши майже половину цієї відстані, він побачив, що собака прив’язаний мотузкою за задню лапу до лавки.

Першим його поривом було звільнити бідну тварину, яка швидше за все стала жертвою дітей. Але Ігоря хтось устиг випередити, прямуючи до лавки.

Якась висока й дуже велика постать.

Він залишився на місці. Щоправда, поява цього темного силуету викликала в нього неприємні передчуття…

Ігор сховався за кущами й почав спостерігати. Коли фігура наблизилася до лавки, собака перестав скиглити.

Якийсь час темна постать схилялась над лавкою… А потім Ігор раптом почув щось таке, від чого виникло відчуття, наче до його шлунка присмокталась величезна п’явка. Він навіть не одразу зрозумів, що сталося. Але нічого мерзеннішого, ніж той звук, чути йому не доводилося ніколи.

Потім темний силует випрямився й повільно рушив геть. В одній його руці бовтався якийсь предмет, схожий на плюшеве ведмежа, яке дитина волочить за вухо…

Чим саме був той предмет, він, здригнувшись, зрозумів тільки через хвилину.

Постать викликала в Ігоря ще більший жах, коли почала віддалятися. На перший погляд, це було схоже на ходу п’яного. Але якщо придивитися, напрошувався зовсім інший висновок — так могла рухатися людина, що абсолютно втратила відчуття свого тіла. Якщо це взагалі було людиною…

Коли силует проходив під вікнами, що світилися, Ігорю відкрилося гротескне видовище: за сорок метрів від нього незграбно крокувала роздута тварина, покрита гігантськими розводами темних плям, немов виваляний у багнюці торішній потопельник. Картину доповнив відгомін якогось жахливого смороду, який доніс до нього порив вітру.

Ігор, перемагаючи власний жах, подався слідом за істотою з кошмару.

Виявилося, що чудовисько прямує до одного з під’їздів багатоповерхового житлового будинку, що знаходився лише за півсотні метрів від будинку Ігоря. Під’їзд, у якому сховався Потопельник, був розташований саме напроти його торця.

Зайшовши в під’їзд за об’єктом свого спостереження, він почув обережне відмикання замка; з’ясувати, на якому поверсі, було неважко — загадкова істота тягла за собою не тільки шлейф моторошного смороду, а й видимий слід — доріжку темних крапель крові, що сочилася з відірваної собачої голови. Слід обривався на третьому поверсі перед одними з дверей.

Не знаючи, що робити далі, Ігор потупцював перед дверима, потім його погляд упав на звивисту криваву доріжку. Підкоряючись якомусь імпульсу, він підняв килимок біля дверей сусідньої квартири і взявся ним спішно витирати сліди, які залишило за собою невідоме чудовисько. Він рухався назад, поки не спустився до першого поверху.

Після цього повернувся, поклав на місце килимок… і — немов ужалений тверезою думкою: якого диявола він цим усім тут займається?! — поспішив униз.

Відповідь ховалася десь дуже далеко від його розуміння…