Розділ «Частина I. Велика недоладність: початок»

Герман устав, кинув за старою звичкою на стіл купюру й попрямував до виходу вузьким проходом між акуратно розставленими столиками, навіть не зауважуючи, як бурмоче вголос «і третій… і четвертий…», чим викликав здивовані погляди нечисленних відвідувачів. Потім біля самих дверей обернувся, кивнув бармену й вийшов.

Удома його «зустрів» маленький Гера.

«Візьмеш мене з собою?»

— Що?..

«Я хочу, щоб ти взяв мене із собою», — хлопчисько просив, але дивився зухвало.

ЗВІДКИ ВІН УЖЕ ПРО ВСЕ ЗНАЄ?!

— І не мрій.

Гера примружив очі у своїй звичайній манері, коли він тримав козир у рукаві. Герман, звичайно, вже не пам’ятав, який вираз обличчя був у нього у дванадцять років, але зараз з’явилося виразне відчуття, що саме це й відбувається: хлопчисько щось тримає напоготові.

— Добре, що в тебе там?

Він майже почув, як маленький Гера задоволено хмикнув.

«Мах на мах — іде?»

— Не зрозумів. Що це має означати?

«Уже забув? — у голосі Гери пролунали і презирство, і поблажливість водночас. — Обмін, значить. Колись так говорили».

Герман беззвучно розсміявся.

Так, дійсно. Він забув.

— Ну, і?..

«У мене є дещо для тебе. Ти одержуєш своє, ну, а я…»

— Конкретніше! — напружився Герман. — Що ти приховав?

Хлопчисько хіхікнув і якийсь час очікувально дивився на Германа, немов навмисно (утім, ще й як навмисно! — в цьому можна було не сумніватися) грав на його нервах.

«Деякі відповіді, — нарешті сказав він. — Відповіді на два запитання. Якщо вони, звичайно, тебе ще цікавлять».