Розділ «Ласкаво просимо в Щуроград»

– Я вам дам вогнемета. Це дуже проста штука. Ми з дочкою підемо попереду, а ви прикриєте наші спини. Також вам довірю візок з гранатами і пальним. Того візка не маєте права ані на секунду покинути, в ньому вся наша надія.

– Як же ви зберігали зброю, якщо щури завиграшки могли проникнути в будинок?

– Я її тримав у ящиках з дустом. Цей запах для них надто гидкий, і вони його уникають.

– Нічого не скажеш, дотепно, – розсміявся я.

З-під підлоги знову долинуло попискування й шамотіння.

– Ага, допік вам! – гаркнув полковник собі під ноги. – Ото щоб знали, падлюки!

У цю мить двері відчинилися, і на порозі з’явилася висока худорлява дівчина в джинсах і картатій сорочці. На вигляд мала, може, шістнадцять літ. Густе попелясте волосся спадало на плечі. Вона тримала тацю з трьома розпечатаними бляшанками, нарізаним хлібом і слоїком квашених огірків.

– Пора обідати, – сказала вона.

– Це моя дочка. Її звати Віолетта, Віоля… Тому, що це схоже на «волю».

Дівчина усміхнулася:

– Тато надає таємничого значення навіть такій дрібниці, як ім’я…

– Не така вже це й дрібниця у наш час, коли в кожну родину проникають щурячі імена й звичаї і коли годують нас винятково консервами та маринадами. Я вам не хочу зіпсувати апетиту, але погодьтеся: їсти щодня те саме – невелика приємність.

– Це рибні консерви? – спитав я, коли ми сіли за стіл.

– Так. Це, вважайте, наша національна страва. На всі свята. Огірки – це вже старі запаси. А в будень їмо консервовану картоплю або кашу.

– До речі, тату, нам варто й харчів трохи прихопити.

– У цьому я покладаюсь на тебе. А де вино? Ми маємо дещо з давніх часів. Дві пляшки вина. Принеси, доню.

– Виходить, що й з вином у вас туго? – спитав я.

– У нас сухий закон. Алкоголь розв’язує язика, а це дуже небезпечно. Так вважають щури. Вони оберігають нас від крамольних розмов.

Дівчина принесла дві пляшки вина і розкоркувала. Вино виявилося не лише смачним, а й міцним, це я відчув одразу язиком і піднебінням. Зате консерва перекривила мені рота.

– Не кривіться, – сказав господар. – На голодний шлунок робити державний переворот надто нерозважно. Хтозна, скільки триватиме наша революція.