TextBook Тепла рука гладила йому карк, і він чув, як його зморює солодка дрімота, хотілося спати і снити про нетрі пралісу. Але, напруживши всю свою волю, кіт Луцик не піддався дрімоті й зіскочив з колін на підлогу.
– Киць-киць, – почувся лагідний голос господаря.
Отже, я став котом, а кіт Абель став мною… Хто ж затіяв цей дикий жарт?
– Пане Луцик! Пане Луцик! – пролунав ще зі сходів пронизливий голос господині.
За мить вона вже влетіла до покою, розмахуючи газетою.
– Дивіться, що я прочитала! Яка радість! Поздоровляю!
Кіт Луцик вистрибнув на стіл і спробував зазирнути в газету, але намарно.
– Яка радість!
– Що таке? – спитав пан Абель.
– Поздоровляю! Дайте я вас поцілую!
І вона всіма своїми півтора центнерами кинулася його обіймати.
«Здуріла баба», – подумав кіт Луцик. Нарешті пан Абель, вивільнившись із палких обіймів, заволодів газетою.
– Ви лявреат! Вітаю! Державна премія! Хто б подумав! У моїй хаті така особа! Пане Луцик, зара йду ліпити ваші улюблені вареники! Ви не можете собі уявити, яка я рада!
«Прокляття! – вилаявся кіт Луцик. – І то в таку історичну хвилину сталася зі мною подібна халепа! Який же я йолоп, що відразу не спалив цю тварюку!»
– Пане Луцик! – сокотіла господиня. – Таж то вам треба збиратися по ту премію! Я вже йду прасувати ваш костюм і сорочки.
– Я буду дуже вдячний, – відказав пан Абель. – Завтра, очевидно, поїду.
«Чорта лисого поїдеш!» – скреготнув зубами кіт Луцик. Погляд його упав на тарілочку з молоком. Поруч стояла бляшанка з труткою. Здається, це якраз те, що треба. Залишається почекати обіду.
Сяюча господиня впливла до покою з тацею, на якій стояла макітра паруючих вареників і повна миска сметани.
– Ходіть мити руки, пане Луцик.
– О, ви вже впорались! – радісно засміявся пан Абель і, зірвавшись на ноги, цьомкнув господиню в щоку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Місце для дракона» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Львівські легенди“ на сторінці 7. Приємного читання.