Розділ «Львівські легенди»

– Розстріл відбувся пізно. Поки яму викопали, поки їх у розход пустили, уже й ніч застала. То ми наступного дня приїхали, щоб зачистити сліди. Полізли на горище, там люк на дах відкритий, а на даху – інструменти. І недопалки. Сухі. А вдень був дощ. Так що ті недопалки мусили ввечері з’явитися. Почали ми того сторожа шукати, але він як у воду скочив. А тепер ти кажеш, якийсь дід з’являється… То, може, це він і жартує так? Краде новіші речі, а підкидає старіші? Зроби облаву… Може, вдасться його піймати. Ой, щось натомився я з тобою. Досить на сьогодні.

– А маєте якісь документи про той розстріл? Список імен?

– Усе в Москві. Все, що стосувалося УГКЦ, відправили до Москви. Хоча, думаю, вони там уже все знищили. Нема людини – нема справи.

– Чи відоме вам таке ім’я – Артемій Пенцак?

– Артемій Пенцак… – Бураченков задумався, повторив ще кілька разів: – Пенцак… Пенцак… Давай ще по чарці… – А випивши, струснув головою і підняв догори вказівного пальця: – Але чекай, є ж картотека. – За кілька хвилин він уже повертався з папкою, розкрив її і радісно повідомив: – В саме яблучко! Це ж і був той сторож, якого ми шукали. Ось він! – і простягнув фотографію літнього чоловіка.

Капітан глянув і відчув, як йому по спині поповзли мурашки – з фотографії на нього дивися той самий «вар’ят», якого вони з учителем зустріли на пустищі.

– Що таке? – зацікавився Бураченков, помітивши реакцію капітана.

– Я бачив його могилу.

– Оцього?

– Так. Але… і його самого.

– Що? Не може бути! Йому ж зараз… чекай… сто два роки!

– Виглядав на вісімдесят… не більше…

– Значить, це не він.

– Але у мене є фото.

– Давай сюди.

– Його мали проявити у лабораторії. Може, уже й готове.

Капітан набрав номер лабораторії і попросив принести фотографії до архіву. Тим часом Бураченков прибрав зі столу пляшку і чарки, а натомість поклав цілу стопку папок і, підморгнувши капітану, занурився у котрусь із них. Незабаром з’явився фотограф з виразом провини на обличчі. Він поклав стопку фотографій перед капітаном і розвів руками:

– Більшість знімків неякісні… я нічого не міг зробити… тобто їх проявити неможливо…

– Як то неможливо? – обурився капітан і став розглядати фото. Але чіткими фотографії вийшли тільки ті, які він знімав у саду. Ані квадрата на траві, ані того всього, що вони бачили на стриху будівлі, не виявилося – суцільні темні плями. А найгірше, що й замість фотографії діда виднілася розмита пляма, у якій лише вгадувалися контури чоловіка. Зате фотографія з хрестом вдалася. Бураченков узяв її, уважно роздивися і сказав задоволено:

– Чудово. Я її покладу ось у цю папочку і можна вважати, що справа щодо сторожа нарешті закрита.