Розділ «Львівські легенди»

Його дар передбачення небавом дуже вплинув на діяльність фірми, бо Грушкевич зумів провернути кілька таких вдалих оборудок, що фірма подесятерила свій капітал.

Якби новий стан його свідомості обмежився лише передбаченнями, то це ще було б не так дошкульно, адже доводилося йому зазирати в майбутнє зовсім без потреби, не маючи жодного інтересу в тих або інших особах. Але з’являлися ще якісь чудні образи, котрих витлумачити не міг ніяк. То часом в чиємусь обличчі раптом починав добачати якихось подвійних рис, мовби одне обличчя проступало крізь інше, але те друге було потворне й гидке та ще й корчило гримаси Грушкевичу або показувало язика. Деколи це було навіть не обличчя, а морда якоїсь тварини. Якось в нутрі співбесідника побачив ціле клубовище змій, котрі нервово звивалися і вигойдували головами.

Кілька днів тому відважився розповісти все знайомому психіатрові.

– Якби я тебе не знав, то подумав би, що це звичайний психічний розлад, а все, що ти розповідаєш, буйна фантазія, – сказав доктор Ковалик. – Декотрі люди забивають собі голову такими чудернацькими речами, аж сміх бере. Однак я нічого тобі втішного не скажу. Ти став чимось на зразок екстрасенса, а все це дарунок сил темних і злих. Вони спочатку обдаровують людину різними чудодійними здібностями, дають їй силу передбачення, але не задарма. Мине час, і він почне втручатися у твоє життя, змусить тебе підкоритися його волі.

– Ти про кого говориш? – здивувався Грушкевич. – Хто – він?

– Той, хто обдарував тебе надзвичайними здібностями. Поки що він для тебе лише невинна проекція свідомості, але згодом набере реальності і якимсь чином проявить себе.

– Що я повинен робити?

– Не підкорятись йому. Не виявляй нікому свої здібності, не використовуй їх ні для себе самого, ні для когось. Дехто від шалу не може отямитися і кидається рятувати людей від сотень хвороб. Він не розуміє, що служить Сатані. Це Сатана благословляє усю цю зграю псевдолікувальників, щоб вони завоювали для нього якнайбільше невинних душ.

Грушкевич спочатку не повірив власним вухам. Який Сатана? До чого тут Сатана? Але доктор Ковалик явно не жартував. Голос його тремтів од хвилювання і стишувався, мовби з остраху, що хтось їх підслуховує.

– Як же мені жити з цим?

– Отак і живи. Може, він побачить, що не ізвладав з тобою, і покине. Головне, щоб ти не піддався спокусі.

– Але я вже піддався. Я використовував свій дар для справи фірми. Це принесло значні зиски.

– Більше не роби цього. Намагайся відволікатися, не надто зосереджуватися, коли вирішуєш якусь справу.

– Одного разу я загіпнотизував директора іншої фірми, й він підписав нам такі папери, яких ніколи б не підписав у нормальному стані.

– От бачиш, ти уже в нього в лапах. Мусиш зрозуміти, що життя твоє в небезпеці. Зараз ще не пізно виборсатися з полапки.

– Не пізно? Але як мені навчитися не бачити те, що бачу?

– Думай про щось інше. А взагалі пора тобі відпочити. Влітку ти, здається, нікуди не їздив?

– Ні. Коли обійняв цю посаду, то ніяк не міг вирватися.

– Знайди таку можливість, – наполягав лікар. – Можу ще порадити секс. Це, знаєш, найкращі ліки на стрес, депресію, перевтому й таке інше. Секс людину вивільняє. Нерви заспокоюються, дурні думки розвіюються. Маєш коханку?

– М-м… зараз не маю… – почервонів Грушкевич. – Відколи став директором, якось не було часу… І потім та аварія…