Розділ «Частина перша»

Крім ордена Андрія Первозванного, гетьман Мазепа – кавалер ордена Білого Орла. Король Польщі Август II нагороджував цим орденом магнатів, які підтримали його на виборах, серед яких був і гетьман Мазепа.

На той час це найвища нагорода Польщі і мала вона одну ступінь. Являла собою медальйон із зображенням білого польського орла і девізом «За віру, короля і закон». Орден носили на стрічці білого кольору з червоними смужками, 1713 року стрічка стала синьою.

Крім того, Мазепа мав княжий титул – князь Священної Римської імперії, що його надав українському гетьману 1 вересня 1707 року австрійський імператор Йосиф I.

За даними Вікіпедії:

Про присвоєння титулу зроблено запис у реєстраційній книзі («Райхсадельсамт»), том II, князем Шемборном. Однак грамоту про присвоєння княжого титулу гетьману Мазепі отримати не вдалося через те, що вона не була викуплена. Іван Мазепа вручив Меншикову для викупу грамоти 3000 дукатів, однак ці гроші Меншиков до Відня не передав. На думку Теодора Мацківа, ці гроші Меншиковим були привласнені.

У квітні 1707 року, під час військової наради в Жовкві, цар Петро I повідомляє гетьману Мазепі про свій намір реорганізувати козацьку армію, що означало скасування самостійності українського війська і ліквідацію Гетьманщини. Крім цього, княгиня Ганна Дольська у своєму листі до гетьмана пише, що Меншиков, плетучи інтриги, «риє яму йому і сам хоче стати гетьманом України».

Щоб пом’якшити удар від такого рішення, цар вирішує зробити Івана Мазепу князем Священної Римської імперії. З цією метою в Посольському наказі було сфабриковано листа до імператора Йосифа I про те, що нібито Мазепа сам просить про князівський титул. Після відправлення цього листа до Відня Петро I доручає німецькому дипломату барону Генріху фон Гуйссену вирішити питання про князівський титул для гетьмана Мазепи.

Сфабрикований лист, написаний нібито гетьманом Мазепою, зберігся в австрійському державному архіві. Він був досліджений Теодором Мацківом і Орестом Субтельним, які, зробивши графологічну експертизу підпису на цьому листі із справжніми підписами гетьмана Мазепи, прийшли до висновку, що лист підписав не гетьман Мазепа. Також почерк написаного листа не збігся і з почерком Пилипа Орлика, який писав усі гетьманські листи.

І все ж за допомогою барона Генріха фон Гуйссена Іван Мазепа отримує титул князя. Надання княжої гідності Мазепі було правочинним і без того, отримав він свою чи не свою княжу грамоту, тому що про князівській титул Мазепи в Європі було загальновідомо. Англійський посол у Відні Філіп Медовс писав у своєму звіті за 26 грудня 1708 року, що «свого часу цар постарався для генерала Мазепи отримати гідність князя Священної Римської імперії як винагороду за його службу в минулому». Популярний німецький журнал «Ной ерефнетер гісторішер Більдерзаль» у виданні за 1710 рік, згадуючи про Мазепу, писав: «Князь Мазепа як начальник і полководець козаків».

Гетьман Мазепа, знаючи про інтриги Меншикова і Петра I, в розмові з Пилипом Орликом сказав: «…Я сам добре знаю, що вони задумали зробити зі мною і з усіма вами: мене хочуть задовольнити гідністю князя Римської імперії, всю старшину викорінити, наші міста забрати під свою владу, поставити в них своїх начальників та губернаторів… Меншиков просив у царя для себе Чернігівське князівство, через яке він пробиває собі дорогу до гетьманства».

Коли б автор називав глави свого роману, то цю неодмінно нарік би так:

«ЗАГАДКОВИЙ ЙОГАННЕС КОЛЕДИНСЬКИЙ, ЯКИЙ КОЛИСЬ ЖИВ У ГОЛЛАНДСЬКОМУ МІСТІ ДЕВЕНТЕРІ»

Се почалося задовго до Мазепи, у ті часи, коли Україну в Європі називали Країною козаків. У ті часи, коли історію стародавнього світу заступило Середньовіччя – після падіння Римської імперії. У новій історії український народ на зламі формацій опинився у непростих умовах, адже його південно-східні кордони починаючи з ХV століття терзали татарські орди. І не було кому тоді захищати український народ, тож він мусив сам дбати про свій захист, аби вціліти на планеті Земля, через те і виник такий феномен, як козацтво. І п’ять століть тому європейці почали називати землю наших предків Ucraina terra cossacorum. Довгий час українці тоді й особливо в пізніші часи асоціювалися з цією неймовірно відважною і мужньою верствою населення, загартованою у битвах з кочовими ордами – козацтвом.

«Козацтво назавжди увійшло у свідомість українського народу як символ його прагнення до свободи, демократії й національної незалежності, забезпечило появу y ній нових стереотипів мислення, – писатиме академік НАН України В. Смолій. – Однак перш ніж усвідомити себе “політичним народом”, виразником “прав і свобод” українського етносу, козацькій спільноті довелося пройти складний шлях своєї внутрішньої еволюції.

Понад три століття активної діяльності козаків на історичній авансцені – це велика, славна і трагічна сторінка, сповнена романтичним героїзмом і жахливим трагізмом протистояння численним зовнішнім ворогам. Водночас це була епоха національно-духовного і державницького утвердження українців як нації, коли вони зуміли у нерівній боротьбі не лише відстояти свою свободу й незалежність, а й створити одну з найдемократичніших для свого часу держав – Козацьку республіку. Своїм демократичним способом життя зі специфічними традиціями, моральними і правовими нормами і принципами, з відповідними державними й духовними інституціями, насамперед такими, як Києво-Могилянська академія, ця Козацька республіка справляла значний прогресивний вплив не лише на співвітчизників, а й на загальноєвропейський розвиток».

Тоді ж європейці, називаючи наших предків козаками, і назвали гетьмана Івана Мазепу вождем Країни козаків.

Гетьман наш походив із старовинного козацько-шляхетського роду Мазеп-Колединських, відомого з першої половини ХVI століття. Один з його предків у 1544 році одержав у ленне [6] володіння хутір Кам’янець під Білою Церквою, який невдовзі розрісся у чимале село, що за ним закріпилася назва Мазепинці. Там у родовому маєтку 20 березня 1639 року і з’явився на світ майбутній гетьман України Іван Мазепа.

Батько його, православний шляхтич Степан-Адам Мазепа, був високоосвіченою, передовою людиною для свого часу. Він брав досить дієву участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького, з яким був близько знайомий. Щоправда, за духом та й за віком був ближчим до соратника і спадкоємця Богданової булави Івана Виговського, з яким у нього було міцне взаєморозуміння. У 1654 році С. Мазепа став отаманом білоцерківського козацтва, але промосковських настроїв не поділяв. Після обрання І. Виговського гетьманом Степан Мазепа за його дорученням їздив до Варшави на переговори з королем Яном II Казимиром, що закінчилися підписанням Гадяцької угоди. С. Мазепа до кінця свого життя залишався прихильником пропольської орієнтації, що переважала серед козацьких старшин Правобережжя після Б. Хмельницького. Батька не стане у 1665 році – синові Івану тоді піде 26-й рік. Саме тоді польський король настановить його чернігівським підчашим.

Дитинство Івана промайнуло на тлі козацького життя – ніким, окрім як козаком чи козацьким отаманом, маленький Іван себе й не уявляв. Він уже був підлітком, як почалася Національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького, тож Іван Мазепа з дитинства був у гущі тогочасних подій і змалку себе готував до козацького життя. Казали, що їздити верхи він навчився раніше, як ходити. Вже підлітком і за юних літ своїх добре володів рушницею, пістолем, шаблею.

Мати Івана Мазепи – Марія була родом з українського шляхетства Мокевських. Продовжувала в родині традиції українського шляхетства, яке залишалося вірним прадідівській вірі. Вона була передовою жінкою свого часу, освіченою, твердого духу, свідомою патріоткою; вирізнялася палкою прихильністю до православної віри, її запам’ятали як жінку сміливу й діяльну. Вона була членом («сестрою») Луцького православного братства. По смерті чоловіка, з яким Марія прожила в любові і злагоді, постриглася в черниці, була ігуменею Флорово-Вознесенського монастиря в Києві, знана під ім’ям ігумені Магдалини. На її кошт в цьому монастирі була побудована кам’яна церква.

Мати мала великий вплив на свого сина і все життя наставляла його, допомагаючи добрими порадами. Її не стане у 1707 році. Саме матері Іван Мазепа завдячував вихованій у ньому відданості православній церкві, яку він зберігав усе життя. Мати й послала його навчатися до Києво-Могилянської колегії, де викладали відомі на той час професори, що мали освіту, здобуту в європейських університетах.