Розділ «Сказання четверте. З’являється Анна, яка стане сьомою і останньою жоною Володимира, про яку він казатиме: «Княгиня моя»»

Але найбільше повантажили амфор із вином – улюбленим напоєм князя русів. Була в нього така слабкість – любив вино, особливо добре вино, тому й християнство вибрав, а не, наприклад, мусульманство, яке, хоч і дозволяє по кілька жінок мати, та навзамін забороняє питіє…

Галери пливли на весілля неспішно, подорож розтягнулася на добрий місяць, і Анна мала чимало часу, аби ще і ще оплакати свою долю.

До Херсонеса залишалося всього лише кілька миль. Аж несподівано налетів шквал, і одна галера опинилася на дні Чорного моря – разом з екіпажем та скарбами.

Візантійські кораблі того часу були не зовсім надійними для плавання морями. Це були торгові вітрильні галери, для Чорного моря вони виявилися ненадійними і недосконалими. Галери розкачувалися і не дуже добре трималися на високій морській хвилі. Тому галера й пішла на дно. Десь вона лежить на глибині 139 метрів і досі…

Щоби її знайти, потрібні наукові експедиції. Буцімто українські вчені з цього приводу вже якось зверталися за допомогою до американських підводних археологів, у яких є сучасне наукове судно для таких робіт з відповідним підводним обладнанням, що може знайти на дні моря прадавній корабель. Але чим закінчилися ті перемовини – поживемо – дізнаємось.

Спершу Анна, коли затонула галера, навіть пошкодувала, що вона не була на ній – лежала б оце на дні і не знала б такої наруги. Щоправда, нині в історії поширилася гуляти байка (а може – билиця?): на затонулій галері в амфорах було отруєне вино. Для Володимира і його гостей. Буцімто візантійці так забагли відомстити віроломному князеві русів, який захопив у них Херсонес, ще й сестру забрав. Очевидно, Анна не була посвячена в задум братів, бо як християнка такого варварства не схвалила б. Але брати-імператори навіть готові були пожертвувати рідною сестрою. Та доля розпорядилася інакше: галера з отруєним вином пішла на дно морське, і візантійцям не вдалося перетворити весілля на свято смерті – слава Господу!

Слава Богу, що хоч Анна, царівна візантійська, тоді благополучно дісталася Криму, а вже там і Володимир, який нетерпляче її очікував біля берегів Тавриди древньої…

І ось нарешті Херсонес, де Анна й вирішила принести себе в жертву, вийшовши заміж за язичника. «Наверну його до християнства», – утішала себе, але ще мало вірила у свою задумку.

На березі Анну зустрічали князь Володимир і веселий тлум людей.

Заради такої урочистої події князь був вбраний в золоте княже одягання і з короною на голові. Анна сподобалась йому з першого погляду.

«Дивно, – відповість йому Анна, як він зізнається їй про це, – але й ти мені теж сподобався з першого разу! Ба, ти навіть вразив мене. Я рада, що саме ти зажадав моєї руки!»

Принцеса простягла маленьку ручку, князь теж подав їй свою, і принцеса під схвально-радісні вигуки натовпу на берег її зведе Володимир.

Князь похрестився, їх повінчали в кафедральному соборі.

Потім було весілля, здіймалися золоті кубки з вином. Але не з візантійським, що залишилося на дні Чорного моря разом із галерою, а з грецьким, що його в Херсонес привезли на весілля князя й принцеси купці.

Володимир не зводив з красуні-візантійки захоплених очей і все шепотів їй: «Не бійся мене, красуне, я вже не язичник. Я вже християнин, як і ти. А прийнявши нового бога, я буду тобі достойним мужем, зваблива моя візантійко».

Після весілля, все ще захмелілий і до безміру щасливий князь повернув візантійцям захоплений ним Херсонес і велів збиратися додому, до стольного свого граду. Разом з принцесою, яка стала його жоною і великою княгинею Київською Анною Романівною Візантійською – попереду їх чекатимуть 23 роки спільного життя. З часом Володимира так полюблять на Русі, що називатимуть князем Красне Сонечко. А він задоволено посміхатиметься у вуса і казатиме:

– Красне Сонечко не я, красне сонечко для мене – це княгиня моя Анна. З нею мені жити і сонячно, і красно…

Руські літописи Анну йменували не княгинею, а царицею, зберігаючи за нею достоїнство члена імператорської сім’ї.

Серед численних жінок Володимира Святославича візантійська принцеса Анна Романівна була найзнатнішою за родом своїм і видатною жінкою – за освітою та вихованням. І річ не тільки в тому, що вона належала до роду візантійських імператорів, колись могутніх владик світу, а була просто незвичайною жінкою. Поріднитися з нею і з її братами прагнули всі королі, і князь Володимир тут не виняток. Він був представником однієї з наймолодших династій, яка ще не зовсім відійшла від варварства, але вже намагалася влитися в єдину європейську сім’ю за допомогою християнізації своєї країни. І в цьому візантійська принцеса Анна, як уже згадувалось, стане дієвою помічницею Великого князя Київського, допоможе йому звершити те, що не вдалося княгині Ользі, – похрестити Русь. Це теж було важливим для Володимира, коли він, посватавшись до Анни, вирішив поріднитися з християнською Візантією. Анна у всьому перевершувала Володимира, адже вона народилася і виросла в культурній столиці всієї Європи й Малої Азії Константинополі. До всього ж, вона і багато поколінь її предків були християнами, а Володимир – язичником. На думку М. М. Карамзіна, Анні довелося здійснити подвиг в ім’я своєї батьківщини і взяти на себе місію просвітительки «заблудлих язичників». Вона була знаряддям небесної благодаті, яка вивела Русь із тьми ідолопоклонства.

Інший історик, С. Соловйов, теж високо оцінював роль Анни Романівни, вважаючи, що вона давала важливі поради чоловіку, зокрема й під час укладання ним Уставу – своєрідного зведення законів.