Розділ «Пролог. Це він, Володимир, за словами Нестора, «був жонолюбцем, як і Соломон»»

Чомусь він на тім постаменті самотній.

Чомусь не видно його семи – лише офіційних – дружин. Першою в нього була знатна варяжка Аллогія (Олаве), п’ятьох наступних його жінок подає «Повість врем’яних літ»: Рогнеда, гречанка, чешка, ще одна чешка, болгарка (їхні імена не збереглися)…

І нарешті остання, сьома – візантійська принцеса Анна.

Ледве-ледве вистачило б їм місяця – на чотирьох боках постаменту.

А ще ж мав 800 (вісімсот!) наложниць. За «Повістю врем’яних літ», 300 – у Вишгороді, 300 – в Білогорівці і ще 200 – у Берестовому, в княжому селі.

Це ж який жіночий тлум був би на Володимирській гірці біля пам’ятника Володимиру, коли б туди прийшло все його кохане жіноцтво, всі його любки-голубки!

…А починаються літописи словами, що стали вже традиційними: «В літо» – звідси їхня назва. Автори ж їхні й укладачі відповідно називаються літописцями.

Літописи Давньої Русі – перші наші історичні оповіді, створені на основі різних джерел – усних переказів, повістей, актів, житій святих тощо. З’явилися на Русі в X – на початку XI ст. Серед давньоруських творців цього жанру, класиком, як на нинішні виміри, є письменник і літописець Древньої Русі – Нестор. Рік народження невідомий, помер – після 1113 року.

Чернець Києво-Печерського монастиря.

Автор «Оповіді про життя і згубу… Бориса і Гліба», церковно-історичного твору «Житіє Феодосія, ігумена Печерського».

Закликав давньоруських князів боротися за єдність руських земель, проповідував християнські ідеї, підкреслював самостійність Русі щодо Візантії, був прихильником сильної великокнязівської влади.

Високоосвічена і талановита людина, знавець іноземних мов.

Був автором і упорядником «Повісті врем’яних літ», що є шедевром руського літописання.

Із самої «Повісті…» дізнаємось, що в кінці XI ст. Нестор жив у Печерському монастирі. Розповідаючи про 1096 рік і напад половців на Печерський монастир, писав: «…и придоша на монастырь Печерский, нам сущим по кельям почивающим по заутрени». Відомо, що літописець був ще живим у 1106 році. У цьому році, пише він, помер старець добрий Яе, «о него же и аз многа словеса слышах, еже и вписах в летописаньи сем». Більше ніяких достовірних даних про нього не збереглося.

Канонізований Руською православною церквою як преподобний Нестор Літописець. Мощі його спочивають у Ближніх (Антонієвих) печерах Києво-Печерської лаври.

Під ім’ям Нестор Літописець входить до списку святих Римо-католицької церкви.

Пам’ятники Нестору Літописцю встановлені в Києві та Володимирі.

В СРСР і в Україні були випущені поштові марки, присвячені Нестору. Засновано також церковний орден Нестора Літописця. Національний банк України випустив у 2000 році золоту ювілейну монету, присвячену Нестору Літописцю, достоїнством у 50 гривень.

У Києві збудовано два храми преподобного Нестора Літописця.

У своїй «Повісті врем’яних літ» Нестор, віддавши належне Володимиру Святославичу, насамкінець порівнює його з самим Соломоном.