Розділ «Рейс поза розкладом»

Уяви собі, я досі сиджу в глушині й попльовую у бік зірок. Що не кажи, Капарида — це вам не „Талан“: навкруги непролазні джунглі, дикі звірі. Подумую, чи не перекваліфікуватися в мисливця на ондів. Уяви: йдеш собі лісом з однією-єдиною „хлопавкою“, ні тобі випромінювача, ні скафандра підвищеного захисту, майже голіруч. Тут вискакує онд: череп світиться, зуби вишкірені, очі витріщені, й над головою щупальце розгойдується. Хто кого. Екзотика! Кажуть, у них реакція божевільна — не встигнеш „хлопавку“ підняти, як тобі вже голову відірвуть.

Я підбивав Краля вирушити на полювання, та він відмовився. Звичайно, боїться зв’язуватися з інопланетянином: чого доброго, доведеться потім перед „спокійними“ відповідати. У них тут служба охорони й забезпечення порядку врочисто іменується службою спокою. Бачив би ти цих божків спокою — щелепи квадратні, зріст… як від Кира до неба, а на боці для власного заспокоєння „хлопавка“ з оптичним прицілом. „Природний спосіб життя!“ Вибач, що повторююся, але ці слівця вже у вухах віддзвонюють.

Все, вирішено: кидаю космофлот, залишаюся на Капариді.

Тране, щось мені починає не подобатися твоє мовчання, при зустрічі отримаєш ти, друже, за зневагу до епістолярного жанру.

Гаразд, відставити жарти, новий диспетчер уже, напевне, зарахував мене до „зниклих без вісті“. Ти можеш його втішити: скажи — обіцяють вислати по мене перший мобіль, який зуміє сюди пройти. Надалі не ганятиме пілотів у екстрені рейси.»

«Привіт, Тране-мовчальнику!

Я вже цілковито перетворився на аборигена, бігаю по лісі, грузну у твані, але кричу радісне „вакс“ (бойовий клич). Щоправда, поруч плентається робот-охоронець і профілактично розполохує потенційну дичину. Це просто сміх — до чого вони за мене бояться! Вони — це в основному Краль, я для нього різновид домашнього птаха, якого треба пасти й оберігати.

Ельза, господарка, не так піклується про мене, їй вистачає турбот з дітворою, але найменше безпека гостя хвилює мого янгола-рятівника Ілку. Позавчора це дитя Капариди впустило горщик з молоком саме тоді, як я урочисто вирушав на полювання. Навіщо Ілці знадобилося тягти молоко на дах, знають тільки сходи, з яких горщик летів мені на голову. Щоправда, робот-охоронець відбив удар, але все одно ми обоє були мокрі, як чорти.

Слухай, твій друг тут перебуває в смертельній небезпеці, а ти не можеш організувати навіть маленьку рятувальну експедицію. Домовся, щоб хто-небудь із транспортників підскочив по мене, або хай хоча б надішлють що-небудь, здатне літати. Якби хоч крихітну авієтку на автоматі підкинули, можна було б до космодрому дістатися, а далі простіше. Несила вже сидіти тут!

Краль повідомив: Норину вже відомо про моє прибуття, й він обіцяє найближчим часом зв’язатися з плантацією. Якийсь хитрий тут зв’язок: Норин зі своєї бази просто так голосу подати не може, а Ледок через Краля передає, що зв’язок буде встановлено… Оце діло! Господар з містом розмовляє вільно, а в спостерігача, виходить, передавач гірший? Абсурд.

Та й Норин добрий! Терміново треба було мчати в експедицію, коли от-от повинні надіслати „ДЗ“! До речі, все-таки я сподіваюся відшукати уламки „бабки“ й контейнер з „дезом“, але, Тране, досі не розумію, як міг вскочити в таку халепу. Ти ж знаєш, я начебто непогано водив авієтки.

Лист останній

„…Говорив з Норином. Його ставлення до того, що сталося, так і не зрозумів — настільки він був стриманий і обережний у висловах. Порадив мені дочекатися мобіля, що висилається Ледоком з міста, а на прохання про зустріч відповів категоричною відмовою. Запропонував з’ясувати всі питання по ві-зв’язку, але я знову вперся. Тране, ти сміятимешся до кольок: твій друзяка докотився до буквоїдства. Зрештою, Норин послав мене подалі й відімкнувся. Можливо, я сам на його місці те саме зробив би — якийсь молокосос запросто втопив дорогоцінний прилад і після цього ще напрошується в гості. Гаразд, досить про це. Коли ж ти знайдеш час відповісти?“

Даруа Ватіш встромив касету в поштове відділення домашнього зв’язківця й натис кнопку „передача“. Чергове послання пішло в ефір, щоб через підсилювач космодрому помчати до приймачів автоматичного супутника, а потім далі, поки не досягне борта „Яраля“, де б той не був.

— Ілко!

Вона так на мене глянула, ніби раптом озвалося порожнє місце.

—  Ілко, ваш найдорогоцінніший дядечко звелів вам супроводити мене до Великого болота на предмет пошуку залишків „бабки“.

Якби вона зчинила лемент, сказала, що їй не подобається мій ніс, що ходити по лісі разом з бурлаками небезпечно — я не був би надто здивований. Стосунки наші останнім часом зробили різкий ухил у бік погіршення. Однак Ілка відразу почала готуватися до походу і всю свою увагу зосередила на запасах продовольства.

—  Ілко, я хотів би, щоб мені повернули випромінювач.

Отут уперше в її погляді з’явився сумнів: