Розділ «Рейс поза розкладом»

— Ну й порядки у вас у Патрулі! — розсердився Василь. — Сам, виходить, іде в гості, а дівчину кидає за порогом! Кличте скоріш!

Ватіш пропустив повз вуха фразу щодо Патруля і майже бігцем кинувся виконувати наказ.

Ілка зустріла пілота зляканим поглядом:

— Знайшов?

— Знайшов! — радісно повідомив Дар. — Ходімо!

— Куди?

— Ходімо, побачиш!

Ілка ледве встигла підхопити з землі свою «хлопавку», як Даруа потягнув дівчину до будинку. Проторохкотіла чергова гама, й вони вбігли в м’яку напівтемряву холу…

— Добридень, Ілко.

Ілка так різко зупинилася, ніби з розгону наткнулась на стіну, й висмикнула свою руку з долоні Ватіша. Василь посміхнувся:

— Невже гість і в тебе встиг вселити сумнів щодо мого існування? Не треба дивитися на мене, як на онда, я жива людина…

Ілка мовчала, й Дар відчув щось недобре в цьому мовчанні, але зробити нічого не встиг!

Із помертвілим обличчям Ілка ступила вперед і всадила обойму з «хлопавки» в спостерігача Василя Норина! Крізь гуркіт стрілянини пролунало якесь дивне тріскотіння, Норин похитнувся, але встояв, хоча груди його навскоси перекреслила черга.

Дар вихопив зброю з Ілчиних рук, із силою штовхнув її до стіни, кинувся до спостерігача, але… завмер на півдорозі…

Майже впритул розстріляна людина присіла на східці й почала неквапно обмацувати сорочку.

— Десять дірок, — бурмотіла вона собі під ніс, — цілих десять дірок.

За спиною Ватіша щось упало, він машинально повернувся й побачив спотворене істеричним сміхом обличчя Ілки. На підлозі валялася збита зі стіни коробка освітлювача.

— Даре, він кулі рахує! Постріли лічить!

Ілку не тримали ноги, Ватіш ледве встиг підхопити її.

— Він… постріли рахує.