Розділ «Рейс поза розкладом»

Я не дуже добре тямлю в подібній техніці, але «ламати — не будувати»: безцеремонно випатрав цього робота, а на додачу прихопив ще й частину зовнішньої оболонки. Відчуття, між іншим, було наймерзенніше, однак нехай тепер спробують заперечити. Навіть якщо довести факт убивства не вдасться, хай пояснять, з якою метою створено цю ляльку.

Але за що все ж таки вбили спостерігача? Василь хотів повідомити щось термінове, але ж «дез» миттєво переслати не могли. Невже він не пробував скористатися офіційним зв’язком? Чи пробував? Прохання про «ДЗ» пішло каналами урядового зв’язку без перешкод. Що змінилося за той час, поки я отримував контейнер і добирався сюди з «Талану»?

Я вдерся в лабораторію з твердим наміром відшукати бодай якісь записи. Лабораторія займала обидва поверхи, але вхід мала тільки з другого, а від першого, від холу, була цілком ізольована. Незвичайне планування збивало з пантелику.

Без особливого успіху обшукав я блоки електронних машин: хтось встиг вилучити все, що стосувалося останнього періоду роботи спостерігача на Капариді. Вцілілі залишки записів несли надто мало інформації. Очевидно, Василь цікавився абаалем і спробами його культивування — часто траплялися нотатки суто ботанічні: врожайність, швидкість росту, опір несприятливим умовам зовнішнього середовища. Подекуди з’являлися згадки про улів та іншу живність Капариди…

При створенні свого боввана капари, мабуть, розраховували на людину, особисто зі спостерігачем не знайому, хоча, я бачив запис останньої бесіди по візв’язку з керівництвом космофлоту. Робот досить точно копіював не тільки голос, але й манеру говорити. Техніка в цих натуралістів на висоті, досі роботи такого класу мені не траплялися. Цікаво, скільки часу було витрачено на його створення, а головне — навіщо?

Тут я добряче почухав носа, й відразу думки надзвичайно проясніли. Цілком можливо, електронну пам’ять машин вичистили не «спокійні», а сам Василь. У такому разі треба шукати надійне місце, де записи сховані від настирливої уваги служби спокою. А чи не допоможе мені в цій справі Ілка? Здається, вона непогано орієнтується на базі?

Тільки я намірився уточнити напрямок Ілчиного відходу, як натрапив на сходах на групу мишоподібних мундирів на чолі із самим паном Стоногою. Мишоподібні вочевидь були ощасливлені виглядом моєї розгубленої фізіономії (чого не можу сказати про себе), причому зазнати повного щастя їм допомагали стволи «хлопавок». Я ж відразу згадав покинуту на кріслі зброю, тужливе «десять дір», і сповнився розсудливості.

— Добрий день, Ватіше! — люб’язно привітав мене Стонога, поки його підручні звільняли мої руки від мішка зі здобиччю. — Ви на диво допитлива молода людина, — він пхнув чоботом голову робота, що викотилася з мішка. — Тільки, на жаль, ваша допитливість нікому не на користь.

Я ж кляв не стільки свою допитливість, скільки безтурботність: лише абсолютно тупі пілоти здатні випустити з рук особисту зброю на такій веселенькій планеті, як Капарида.

Шеф «спокійних» підійшов до відчиненого вікна й відколупнув шматочок абааля, розтер його в пальцях.

— Чудовий абааль. Сідайте, Ватіше, годі стояти струнко, й не робіть такого лютого обличчя — я не слабий на нерви.

Він посунув ящик з абаалем і присів на підвіконня:

— Ватіше, ви в нас гостюєте надто довго.

— Не з власної волі, — нагадав я. — У вас дуже нестабільна погода.

— Нестабільна для тих, хто без запрошення вештається по чужих планетах. Про заборону на польоти вас попереджали.

—  І на гелітерах теж?

Ледок скорчив невдоволену гримасу:

— Вже й це винюхали? Для своїх і погода своя.

«Відмінна відповідь справжнього прихильника природного способу життя».

Я негайно повторив цю фразу вголос, і Ледок знову поморщився: