Розділ «Рейс поза розкладом»

Сміх перейшов у схлипування.

—  Ілко, — Дар озирнувся в сум’ятті. — Заспокойся! Все нормально, нічого не сталося. Хочеш, я тобі води…

— Ні! — Ілка гарячково вчепилася в руку Даруа. — Не йди, не залишай мене з… ним!

— Десять дірок, — правив своєї «Норин», легенько похитуючись то вперед, то назад, і щось тихенько дзенькало в такт його рухам.

— Де-есять дір-рок.

Ватіш силоміць відірвав Ілку від стіни:

— Ходімо, негоже тобі дивитися на таке.

— Де-есять ді-ірок, — лунало їм услід.

На повітрі Ілці стало краще.

— Даре, звідси треба йти, — сказала вона, благально дивлячись на Ватіша. — Тут недобре місце, та й «спокійні» можуть примчати!

Даруа мовчав, щось зосереджено обмірковуючи.

— Шкода — випромінювача нема, — зітхнув він нарешті. — Ти не знаєш, де Василь міг зберігати інструменти?

Ілка перестала плакати.

— На другому поверсі, в лабораторії була вся його техніка, — ще тремтячим голосом вимовила дівчина і, втираючи сльози, попросила: — Тільки ти не йди.

— Тоді ходімо зі мною.

— Але ж там…

— Тоді сиди тут.

— Ні!

— Тоді йди додому! — гримнув остаточно виведений з рівноваги Ватіш.

Ілка підвелася і, не оглядаючись, пішла геть. Ватіш повернувся в будинок, де на сходинці й досі похитувався манекен з обличчям і голосом Василя Норина.