Розділ «Рейс поза розкладом»

«Загроза безпеці», — від цих слів тхнуло сірими мундирами.

— Але вони розумні?!

— Ну то й що?

Я був просто ошелешений:

— Як це «ну то й що»?! Косморозвідка мчить у бозна-яку далечінь, люди часом головами накладають в ім’я Контакту, а тут розумні під самісіньким носом у секторальної ради!

— Ну то й що, кажу? Навіщо капарам розумні?

— Тобто?

— Нам не потрібні розумні. Й без того повно клопоту, а тут, дивись, налетять учені зі Співдружності: давай вивчай, давай допомагай… Навіщо нам чужинці з щупальцями, коли є свої з двома руками? Хто не такий — той гірший, хто гірший — той зайвий, а зайві повинні звільнити життєвий простір. Закон природного відбору, все у відповідності з природою.

Чимось знайомим повіяло на мене від її слів, але чим?

—  Ілко, ти мене дуриш.

— Ватіше, але ж ти сам ходив полювати на ондів!.

— Але…

— Так, ти не знав, що вони розумні, але що з того? Якби й знав, хіба щось змінилося б?

Я вже почав нервуватися. Схоже, дівчисько просто знущалося з мене! Зрештою, я не наймався вихователем у школу юних неандертальців!

— Послухай, дівчинко, з якого мавпячого розплідника тебе випустили?

Ілка стала наче вкопана, і я ледь не напоровся животом на дуло «хлопавки».

— Добре, пілоте, — після секундної мовчанки вирішила вона, — вважатимемо, що ти пожартував.

У відповідь я посміхнувся, але гадаю, в темряві вона могла цього не помітити. Втім, я переборов спокусу зняти з плеча свою зброю: за нічні перестрілки з аборигенами мене точно попросили б із космофлоту. Як міг я спричинити рідному відомству таку втрату?

— Гумор повинен продовжувати життя, а не вкорочувати його, — зауважив я після того, як ми рушили далі.

— Я зараз погано сприймаю гумор! — огризнулася Ілка. — А ти, Ватіше, надто швидко ввійшов у курс нашого життя, з тебе в майбутньому вийде цілком пристойний мисливець.