Розділ «Меню для Фойри»

Біел спробував викликати капітана, та Ватіш не відповідав. Він давно вже перебував на «Лорі», і косморозвідник Олександр Конов пішов разом з ним. Барс міг звернутися до людей, що залишились, але йдучи, Даруа наказав Барсу про них піклуватися. Люди були ще надто незрілі, щоб віддавати накази.

Найгірше, що Барс не міг визначити ступінь інтелектуального розвитку нападника. Барс — корабель косморозвідки — мав спеціальні програми на випадок зіткнення з чужим розумом. Слід було уникати конфлікту всіма можливими способами. Об’єкт поводився агресивно: проник на корабель і, пошкоджуючи життєво важливі органи, ставить під загрозу життя довірених Барсові людей. Але приймати рішення повинен капітан! Або за його відсутності — член екіпажу! Барс не міг вживати заходів самостійно.

Тоді він вирішив удатися до компромісу. За умови недієздатності присутніх на борту людей можна спробувати задіяти інших членів екіпажу — не людей. Барс киркнув і покликав бараноїда до дверей кают-компанії. Там він так-сяк пояснив мешканцеві планети Імра завдання: пробратися в кают-компанію і обнюхати біологічний об’єкт. У разі дружньої поведінки об’єкта пояснити йому недоцільність впливу на центр корабля.

Бараноїд сердито киркнув, і блакитні очі його стали темно-синіми. Звірові не сподобалося повідомлення про появу на кораблі чужинця. Самим нема чого їсти!

Коли двері кают-компанії відчинилися, бараноїд шаснув усередину з максимально можливою швидкістю. Побіжного погляду йому вистачило, щоб оглянути територію і знайти єдиний новий об’єкт: гравітаційний конструктор. Бараноїд ретельно обстежив деталі й знайшов ще один запах, який видався йому привабливим. Деякий час він нюхав повітря, потім кинувся просто до великої троянди, яка лежала на підлозі. Сині очі бараноїда, які вивчали квітку, особливо прикипіли до колючок. Саме колючки випромінювали максимальний аромат. Бараноїд голосно втягнув у себе повітря, киркнув і зробив стрибок.

Сенсорний удар виявився таким сильним, що Барс знову заволав, та бараноїдові голод додав спритності, і вже через кілька секунд Барс втих, бо роздерта на клоччя квітка зникла в утробі звіра.

— Це була істота розумна?

— Не зрозумів тебе! — киркнув бараноїд, облизуючись, і вдоволено примружив блакитні очі.

Ревіння Барса, яке досягло слуху його екіпажу з боку шлюзового відсіку, стало для Конова свідченням того, що остання фортеця впала й досить опиратися неминучому. Будда був поруч, і вони разом подалися в мандри космосом. Частенько перетинаючи космічний простір, Конов проте рідко опинявся з ним віч-на-віч — лише в разі, коли позаштатні ситуації вимагали виходу у відкритий космос. Але й тоді вся увага була прикута до корабля, неполадки в якому змушували екіпаж надягати скафандри.

А зараз Олександр занурився в споглядання зірок, що пролітали під ногами. Будда летів поряд, часом вдаючись до пояснень на кшталт: «так виглядає галактика, коли народжується», «ця зірка зараз вибухне», «тримайся подалі від протуберанця». Конов мусив визнати, що вигляд відкритого космосу породжує зовсім нові почуття, які й порівняти немислимо з колишніми, буденними, зрозумілими. Можливо, саме так мусить почуватися молодий бог!

Будда пояснив Олександру, що згодом і він зможе творити галактики, але для цього треба спочатку попрацювати з енергіями. Напевне, енергія «янь» знову вичерпалась, тому що Конов почав жахливо мерзнути в космосі. І руки затерпли, й Ватіш над вухом стогне! Олександр прислухався. Слухові ввижався жагучий шепіт: «Та стріляй-бо!»

Але в кого можна стріляти в космічній порожнечі? Конов напружив зір і розрізнив обриси чиєїсь неголеної пики на тлі блакитного неба. Виявляється, Ватіш був на прицілі у двох десятків запеклих бандитів, а в самого Конова в руках стікав димком вінчестер одна тисяча… невідомо якого року випуску. І якщо він, Конов, зараз вцілить з першої спроби у ватажка, Ватіш отримає шанс кинутися в кущі… Який шанс під такою кількістю стволів?

— Даре! У тебе дитячі фантазії!

— А ваша космічна маячня краща?! Бог новоявлений!

Вони сиділи в рубці «Лорі», зв’язані в кращих традиціях класичного вестерну — спиною до спини, — і повільно замерзали. Космічний холод посилювався! Конов ще в оранжереї зрозумів, що на «Лорі» негаразд із опаленням, але це вже не лізло ні в які ворота! І бабця-капітан зникла кудись, а саме на порі погрітися грою в баскетбол!

— Д-давай вибиратися звідси! — процокотів зубами Конов.

— А я не проти, тільки як?

Ледача від насичення Істота перетравлювала здобич. Живилася вона не один день, і маса поглинутої енергодумки якраз наближалась до бажаної. Чималий згусток енергодумки, на жаль, вислизнув з пастки, а паросток-ловець загинув — та це тимчасово. Істота не дозволила роз’єднати зв’язок, і, виходить, рано чи пізно й цей розум буде позбавлений енергії.

Істота могла постувати дуже довго, але якщо вже натрапляла на їжу, завжди прагнула граничного насичення. Спочатку енергодумкою, потім — білком. Повне втамування апетиту означало готовність до розмноження. Сама Істота білкової їжі не потребувала, а от личинкам, матриці яких уже були закладені в середині Істоти, білок був необхідний для будівництва їхніх тіл. Тому Істота завжди намагалася збільшити кількість їжі і, треба сказати, виявлялася доволі винахідливою в способах. Саму Істоту навряд чи можна було назвати розумною (у людському розумінні цього слова), але вона вміла трансформувати енергодумки й використовувати їх. Людина назвала б це здатністю до телепатичного впливу. Щоправда, для цього впливу мав значення фактор відстані. Якщо Істота довго голодувала чи нещодавно здійснювала розмноження, їй не вдавалося приманювати здобич здалека. На «Лорі» вона натрапила вже напівмертва від голоду й здатності телепатично впливати на розум набула не раптово. Зате в повітряну суміш корабля миттєво потрапили речовини, випромінювані Істотою разом із запахом. У незначній концентрації вони, проте, справляли на людський мозок наркотичний вплив. І саме вони стали тими посередниками, за допомогою яких Істота почала живитися.

Істота була страшенно розчарована тим, що не змогла підкорити собі всі біологічні об’єкти на кораблі. Чим простіше влаштований був розум, тим менше він містив енергодумки, і, виходить, майже не цікавив Істоту. Таким чином, діти й собака виявилися поза грою, принаймні поза першою її фазою. Звичайно, їх можна було використовувати як джерело білка, але це вже наприкінці, коли енергодумки запліднять матриці личинок і настане фаза, що передує розмноженню.