Розділ «Меню для Фойри»

Істота не потребувала високої температури, вона готувалася переходити до наступної фази й для цього перемістила частину своєї маси за межі оболонки корабля. Отвори, що виникли при цьому, були заповнені «коренями», і значного витоку повітря не сталося. Але «корені», проходячи крізь оболонку, пошкодили систему терморегуляції «Лорі». Температура у відсіках почала падати.

Одурманені люди тим часом не втратили чутливості й почали зігріватися по-своєму. Дехто просто напнув на себе весь наявний одяг, десь ввімкнули індивідуальне обігрівання каюти, а в двох місцях і досі діюча протипожежна система заливала вогнища локального загоряння.

У рубці температура впала вже до п’яти градусів тепла й дедалі знижувалася. У самих комбінезонах Ватіш з Коновим, цокотіли зубами, а тому розпочали відчайдушні спроби звільнення. Заважало те, що, безперестанку провалюючись у марення, вони перешкоджали один одному.

Ватіш намагався гризти пута, але марно. В його уяві вони з Коновим потрапили на обід до канібалів, чиї прокляті списи погрожували відправити представників космофлоту до прабатьків значно швидше, ніж Ватіша нарешті осяє геніальна ідея про спосіб звільнення.

Конов і далі мандрував космосом. Тільки йому, богові-початківцю, дедалі більше дошкуляв холод космічного простору. Він просив Будду допомогти з продукуванням енергії, але бронзовий друг не поспішав з рекомендаціями. Він чомусь огорнувся білястим серпанком, і обриси його ставали щодалі розмитішими.

Коли обоє бранців уже наближалися до блаженства нескінченного сну, хтось вкусив Ватіша за плече. Даруа з криком рвонувся — злісний канібал відлетів убік. Вирваний лементом із забуття Конов розтулив холодні губи в кривій усмішці.

— Даре! — ледь повертаючи язиком, промовив він. — Ця бісова тварина прокопала хідник у шлюзовому відсіку!

Щасливий бараноїд стрибнув Ватішу на груди й радісно куснув його за підборіддя. Даруа й далі вважав, що його поїдають живцем, і заволав ще відчайдушніше.

— Даре! Це бараноїд! Накажи йому перегризти мотузки!

Вже приходячи до тями, Даруа ввіткнувся обличчям у тепле хутро, і звір, який нарешті відшукав свою прийомну маму, натхненно запрацював язиком. До щік Ватіша поступово поверталася здатність відчувати. Через кілька секунд він уже відпльовувався від поцілунків бараноїда.

— Мотузки! — повторив Конов.

— Але я не вмію! — Даруа був у розпачі. — Це Барс розуміє його мову, не я! Я не знаю!

— Ну покажи йому! Покажи!

Обоє люто вчепилися зубами в стрічки, що оперізували їхні тіла. Бараноїд радісно киркнув і облизав обличчя Конову. Конов розсміявся крізь сльози.

— Ніколи не думав, що буду цілуватися з інопланетянином!

— Кире! Поганий! Смикати! — Даруа навіть загарчав, демонстративно кусаючи стрічку. — Вона піймала!

Бараноїд здивовано стежив за людьми, потім вирішив, що настав час приєднатися до гри, і в свою чергу вчепився в пута. Для того, хто зламує корабельні перетинки, липка стрічка — не перешкода. Пута були перегризені миттєво. Якби ж тільки не такі липкі!

— А що це ви робите?

Ватіш з Коновим підвели очі й побачили стару знайому. У буквальному значенні слова стару. Бабця тримала мисливський випромінювач. Конов мимоволі застогнав.

— Мерзенна тварина! — бабуся навела дуло на Кира, який безтурботно попирхував, але Конов із силою штовхнув бараноїда ногами й скрикнув від болю, бо заряд, призначений звірові, пропалив йому гомілку. Кир відлетів під крісло. Бабуся повернулася, але не досить спритно, й наступний постріл розрізав крісло навпіл.