Розділ «Частина 1»

– Така дивна особливість спостерігається в багатьох видів павуків. Чорна вдова – одна з найвідоміших. Але годі вас лякати, кава стигне, – Ганна Юрїївна сіла в крісло і взяла до рук свою чашечку.

– Пригощайтеся.

Ярослав підсунув до себе чашку і почав розмішувати темний густий напій.

– Ви, напевне, здивовані?

– Чим, прошу? – не зрозумів Ярослав.

Господиня знизала плечима.

– Моєю поведінкою. Вона не схожа на поведінку матері, котра щойно поховала єдиного сина. Мені відомо це. Але, на жаль, мої врівноваженість і спокій – то лише маска, покрив, під яким я змушена утримувати свою розпуку. Тому, що так мені легше. Люди дивуються, он і Софійка, сестра Євгена, просить, щоб я поплакала. Не можу… – Ганна Юрїївна зітхнула. – Про що ви хотіли дізнатися?

– Власне, у мене одне питання: розкажіть мені про Мостового і Сердюка. Про їхні відносини з вашим сином… ну, взагалі про все.

– Мені ніколи не подобалися їхні стосунки, і я завжди казала Євгенові, що приятелювання з цими бандитами ні до чого доброго не приведе. Але хто нас, батьків, слухає? У нього, бачите, своє життя.

Ярослав надпив каву, завваживши, що напій був приготований зі знанням справи.

– Ви назвали їх бандитами. Вам відомо, чим займалися ці хлопці останнім часом?

– Звичайно, ні. У мене на кафедрі багато роботи з моїми павуками, я не маю часу перейматися їхніми брудними справами. А бандитами вони були ще з дитячого віку. Підстрелити з рогатки горобця або розбити скло – це до них. Курили у дворі за голубником, у нас там завжди кущі росли. А потім і вино попивали. Вони виросли на моїх очах, я знаю, про що говорю. Наш дільничний, покійний Гнат Миколайович, не мав більшого головного болю, аніж цих двоє гульвіс. Коли Євген з ними злигався, у мене була справжня депресія. Врешті, він і до в'язниці потрапив завдяки їм. Вам, напевне, це відомо.

– Так, відомо. Скажіть, може, Євген розповідав вам, які спільні справи він мав із Мостовим і Сердюком у Польщі? Можливо, якісь окремі деталі, натяки?

Ганна Юрїївна на мить замислилася.

– Навряд чи зможу допомогти вам. У нас із Євгеном була мовчазна домовленість оминати розмови про цих людей.

– Можливо, про щось розповідала Барбара?

Господиня пхикнула.

– Ця пані взагалі зі мною завжди була надзвичайно стримана. Зазвичай, окрім слів привітання або прощання, не наважувалась мовити жодного, за що я їй надзвичайно вдячна. Сволота! Вибачте, молодий чоловіче, але, пригадуючи цю людину, я фізично не можу дотримуватися мови, гідної інтелігентної людини!

– Ви не дуже любите Красовську?

– І ніколи не приховувала цього від неї. Вона, яка лише на дванадцять років молодша за мене, оплутала мого хлопчика, за що ж мені любити її?