Розділ «Частина 1»

– Слухай, я підготую офіційний запит, а ти… Як щодо перспективи відвідати Варшаву?

Ярослав знизав плечима.

– Саме цим я й збирався зайнятися. Лишень закінчу ще одну невеличку справу у Львові. Мені потрібна адреса родичів Бондаренка.

– Адресу дам. На коли в тебе квиток?

Ярославу залишилося тільки посміхнутися.

– Квиток завтра на ранок. Звідки ти знаєш, що я його купував?

– Я знаю тебе, Ярику. Цього цілком достатньо. Привіт від мене Маріушу.

Розділ 12

Наблизившись до дверей квартири, адресу якої отримав від Галкіна, Ярослав кілька хвилин постояв у нерішучості. Розмови, подібні до тієї, яка мала зараз відбутися, ніколи йому не подобалися. Не було й нагальної потреби приходити сюди, адже після відвідин аеропорту справа, здається, зрушила з місця і сліди вели в Польщу. Ярослав натиснув кнопку дзвінка.

За хвилину двері відчинилися. На порозі, запитливо поглядаючи на Ярослава, стояла літня жінка в чорній жалобній хустині.

– Доброго дня, – мовив Ярослав. – Я телефонував до вас.

Жінка хитнула головою.

– Я зрозуміла. Проходьте.

Ярослав, слідом за господинею перетнувши невеличкий напівтемний коридор, пройшов до кімнати, увесь інтер'єр якої становили два крісла, невеличкий столик і телевізор у кутку. Була в інтер'єрі кімнати ще одна цікава деталь – одна з її стін була повністю закрита стелажем, на якому розташувалися десять просторих тераріумів. Прозорі скляні призми, підсвічені зсередини лампами денного світла, приковували до себе погляд незвичними нутрощами. Схоже, там утримувалися павуки. Господиня, а нею була, без сумніву, мати вбитого Євгена Бондаренка, прослідкувала за поглядом гостя.

– Мої друзі, – мовила вона. – Не лякайтесь, усі тераріуми надійно зачинені.

Ярослав примусив себе відірвати погляд від стелажа й поглянув на господиню.

– Ганна Юріївна? – запитав він.

– Це я, ви не помилилися.

– Вибачте мені за візит, я розумію ваш стан і щиро співчуваю біді, яка впала на вас. Чи не могли б ви дати мені кілька відповідей на питання, що стосуються справи?

Жінка знизала плечима.