Розділ «ПЕРША ЧАСТИНА»

— Володимирська, терем «Київських Вістей» — сидів вже у повозці, яка в той мент покотилася по ясно освітлених київських вулицях.

За декілька хвилин під'їздив вже ліфтом на третій поверх, де містилися редакційні кімнати, мимо нічної пори освітлені рясно.

Ніщо дивного! У редакції як і на долині в друкарні кипіла робота, так як вчора й позавчора й щоденно. Складалося ранішнє число «Вістей», що перед досвітком ще з’являлося на київських вулицях а в ранішних годинах читалося по всій Україні від моря до кряжів Карпат доставлюване туди літаками.

Ввійшовши в свою робітню Степан Артименко вже цілком зрівноважений забрався до складання нотатки про виступ Марічки і її балету й за кілька хвилин готовий скрипт мандрував вже на долину в друкарню.

Переглянув наспілу за час його неприявности почту, прослухав два резервні диктоґрафи, що відбирали розмови з телевізійного апарату, коли в кімнаті не було нікого, й забрався до збирання всього того, що торкалося «Queen of Virginia». За хвилину було того повна скирта: часописів, журналів, книжок брошур тощо.

Це на завтра — сказав Степан до себе — добре прийдеться запертися заки переореш цей переліг.

Покінчивши із тим погасив Степан у робітні світло й знов за кілька хвилин опинився на київській вулиці.

Було пізно.

Так цим разом попрямував Степан таки домів на вповні заслужений відпочинок.

V

Коли на другий день в десятій годині ранку Степан Артименко виходив з кабінету Панаса Вашківського, видавця й рівночасно начального редактора «Київських Вістей», свого безпосередного шефа, то лице його сяяло радістю.

Саме перед хвилиною сповістив його про все те, що почув вчора. Вашківський зпочатку недовірчиво глянув на нього зпід лоба й кинув крізь зуби:

— Мабуть ви, Степане, вчора здорово витали того ірляндського піїту, що вам аж Марс приснився! А в літературному клюбі славний медок! Знаю, знаю! Сам тямлю, як в масницю справляли там ювілей тому кирпатому Лазаренкові, що то драмовиння на фунти пише! Тоді то наша братія мусіла гуртом відвозитися домів, бо деякі й потрапити не змогли. А Зінківський, цей, що передовики у «Роді» пише, вбгав собі в свою замакітрену голову, що він є Кир молодший, який веде Греків крізь малоазійські нетри у вітчину. На крутянському майдані, як знаєте, проти памятника «Героям з під Крутів» є водограй а біля його басейн, до якого спливає вода із водограю. Наш Кир як тільки побачив воду, а тоді саме відлига трапилась, не надумуючись довго із окликом «о талятта, о талятта!» кинувся в басейн. Витягати довелося а то замерзби був. О, славні вечірки в літературному клюбі, знаю!

— Що це ви, Панасе Григоровичу, цілу Анабазіс мені розказуєте! Я вчора й не був в літературному кілюбі й не знаю, як там відбулася ота вечірка. А це, що вам сказав, то щира істина. Треба приготовитись та й годі. А роботи буде чимало. Треба наладнати збільшений транспорт надзвичайних видань газети, створити постачання найновіших вісток для закордонної преси, щоб вони до нас зверталися а не до кого іншого. А відтак постаратися про найкорисніше місце під час офіціяльного привитання для «Вістей» — це вже ваше діло.

Словом треба нам вжити всіх заходів, щоб бути на все приготованими. І то зараз! Тямте, в письмі святому стоїть: не знаєте бо ні дня ні хвилини…

Вашківський почав впевнюватись, що все те таки щира правда! Степан не з тих, щоб строїти жарти, а пріма апріліс давно вже минув. Поволі усвідомлював собі вагу цього, що йому розказав Артименко. Аж почервонів з радощів, коли в його думках засвитала певність, що то саме його газеті судилася неждано така небуденна оказія. Стискаючи руку Артименка, ледви зміг із-за хвилювання висказати йому слова подяки.

— Їй Богу, Степане — так, це-ж те, що ви кажете, грім з ясного, неба! Далебі з вас молодчина! І де це ви те все, винюхали? Та-ж цей клятий Косович аж лопне з ревности із своїми «Новостями»…. Чи ви уявляєте собі, що це для вас значить!? Тираж потроїться, що я кажу, в четверо, в п'ятеро піде в гору! Ходіть, хай вас поцілую голубчику!

А ті підсусідки з Благовіщенської! Позеленіють бра з ревнощів — позеленіють! От і вирятували мене з мороки! Бачите

— огірковий сезон наближається — я й сушив собі голову, якби то видержати конкуренцію — або хочби тільки вдержатись на поверхні а тут вам само щастя у руки лізе!…. Пан Біг ласкав на ґазетчиків — голубчику! Само собою, що треба зараз взятися за діло. Озолотити вас і вашого астронома — Степане! Якщо те все пройде так, як це ми собі обміркували, так їдемо оба на два місяці на Кавказ в Кисловодськ! Ну що там Кисловодськ! Якщо захочете то й в Дарджілінґ чкурнемо. Там цього літа аж вонятиме нафтою! Репрезентативний з'їзд нафтових королів цілого світу. З того часу як на тибетанській верховині відкрито нафту, так Дарджілінґ став наймоднішим світовим курортом. Що ви на. це Степане?

— З радої душі, пане Панасе, так бачите для вашого брата й у Ржищів поїхати на два тижні велика турбація — не то Кавказ чи Гімаляї…