Розділ «ПЕРША ЧАСТИНА»

Нараз двох із них підбігло до судна й станула на степениці. Хвилину вдивлялися в судно, розглядаючи його з усіх боків, відтак підсунулися висше, аж до ґалєрійки. Один переставив ногу через поручча ґалєрійки, підійнявся висше й глянув крізь те незаслонене віконце, з якого продиралося блакитне світло. Глядів хвилину, а відтак наглим рухом подався взад, перескочив ґалєрійку й потягаючи за собою товариша, збіг скоренько по степениці на долину.

Кричав щось, розмахував руками і біг в сторону своїх товаришів, що підходили із іншими до судна.

Гурток спинився.

Незрозумілою видалася Артименкові, як і усім зібраним на майдані, що здалека гляділи на судно й гурток людей біля нього, ця поведінка американського інженіра. Його оклики і рухи були такі дивні, так не гармонізували з повагою хвилі, що мимохіть огорнув усіх якийсь нез’ясований жах, непевність та дрож цікавости.

Що таке?

Чого ота зупинка?

Що сталося?

Та за хвилину вияснилося усе і для витального комітету із професором Карачевським на чолі і для глядачів на трибунах.

Бо оте судно, що мовчаливо зупинилося на летунському майдані проти гетьманської трибуни, це не була «Queen of Virginia», хоч здавалося її вірною копією, а в ньому не було тих, що перед роком вибралися в дорогу до Марса. Ні професора Дудлєя, ні інженіра Ґрегема ні подорожника Геріксона.

А дзвони дзвонили дальше по всій Україні — від моря аж до срібної землі у верховині.

Рожева заграва здіймалася над Дніпром, будилися жайворонки по житах, стріпуючи росу сріблисту із крильцят.

Свитало.