Розділ «ПЕРША ЧАСТИНА»

Це ота безсмертна іскорка, яку запалив Прометей ще колись там на заранні людського роду, а яка жевріє й досі в людських серцях й жеврітиме доки ті серця битимуться на нашій землі. Це вона так ворушить людського духа й рве його без упину вперед.

І гордістю сповнялося серце Степана Артименка, що оце може він сповістить світ про долю тих, яким першим судилося діткнутися своїми ногами сусідньої планети, йому, українському журналістові!

Нагадав, з яким завзяттям боролися народи за цю честь, щоб їх представник взяв участь у тій подорожі. І мимовільно з явилася усмішка на його устах, коли усвідомив собі цю безперечну правду, що ще й сьогодні в XXI віці істнують народи, що ще й сьогодні всупереч всім теоріями оголошеним фанатиками перед віками і намаганням, даремним що правда, які коштують море людської крові та сліз, існують поміж тими народами, суперництво та, більше як коли-небудь, почування окремішності. Нагадав, скільки крови пролилося отут, на вулицях того гарного Київа, в ту далеку епоху, коли то північні варвари огнем та залізом хотіли стерти з його рідного народа знамена окремішности, аж поки не вдалося знівечити ці дикі намагання надлюдським зусиллям великого гетьмана Данила, якого крицевий пам'ятник красується проти гетьманського терему.

Степан посміхнувся.

Авто котилося широким шоссе й наближалося вже до астрономічної обсерваторії, що находилася на одному із горбків серед ліса, край бічної доріжки, що йшла ліворуч від шоссе.

Дорога піднімалась дещо й за хвилину праворуч розкрилася панорама Київа потапаючого в вечірньому сутінку. Миготіли міріяди світел тремтючим сяйвом, що відбивалося гень далеко в Дніпрі фантастичними блідавими цятками.

— Біля обсерваторії станути! — кликнув Степан Артименко шоферові крізь трубку.

За хвилину авто спинилося біля великого будинку, що білівся серед теміні ліса. На даху його находилася баня, що була призначена до астрономічних дослідів та помічень.

— Заждати! — сказав Степан Артименко вискакуючи з авта. Одним скоком станув він біля входових дверей обсерваторії й подзвонив. За хвилину в середині будинку озвалися кроки й відчинилися важкі дубові двері. На порозі зявилася висока постать в білому, робітному халаті. Був це д-р Ігор Харитоненко, перший асистент астрономічної обсерваторії в Святошині й приятель Степана.

ІІІ

— Добрий вечір Ігоре! Я вже й тут! — кликнув Артименко, витаючись з асистентом й переступаючи поріг будинку.

— Добрий вечір! — відповів той. — Ти дійсно скоро з'явився, Степане, видко нетерплячка додавала скорости твому автові. Та ходи на гору!

Артименко й асистент пройшли невеличкий коридор й сходами вийшли на плятформу, вкриту банею, що находилася над обсерваторією. В ній був рефлектор та інші інструменти, потрібні до астрономічних обсервацій.

Директор обсерваторії, старий професор Загорович, поїхав був на Конгрес астрономів до Мадриту, тому Харитоненко під ту пору являвся господарем обсерваторії. Кромі кількох асистентів й урядовців, що мали сьогодні нічну службу й працювали по своїх кабінетах, та прислуги, яка находилася на долині, в обсерваторії не було нікого.

Вийшовши на платформу, що вкрита була банею, Ігор вказав Артименкові крісло, яке стояло біля стола, закиданого картами та паперами, що на них видніли цілі ряди та колюмни чисел та всяких астрономічних знаків.

— Сідай, будь ласка! Що там цікавого у вас, у Київі? — почав асистент.

— Бачиш, Ігоре за отими цікавими річами я саме й з’явився тут — сказав Артименко. — Заспокій ти мою цікавість, а я постараюся тобі тим самим відплатитись.

— Якщо ти такий нетерплячий, то можеш в цю мить дізнатися в чому річ! Прошу, будь ласка, переглянь оце — сказав Ігор, вказуючи рукою на скирту наперу, на якому видніли міріяди чисел та математичних знаків.

— Не жартуй, Ігоре! — кликнув Артименко. — Щоби прогризтися крізь оці нетри математики требаби мені хіба ще раз завернутися в нашу гімназію, в Мелітопіль. Мабуть живе ще наш старий Льоґаритм, що поза козінусом світа не бачив та мабуть, якщо колись не вдалося йому вистругати з мене козінуса, то й тепер цього не вспівби. Будь ласка, лиши ті пташки та шибенички в спокою і скажи отак по простому, в чому річ? Чи є яка звістка про «Queen of Virginiio»?

— Слухай, роскажу все, що знаю, тільки, будь ласка, задержи це покищо для себе. Не хочу скомпромітуватися, колиб мої помічення та обчислення показалися хибними.