Розділ «ПЕРША ЧАСТИНА»

Мов на кіновому екрані почало пересовуватись в його думках усе те, що збудив в його памяти звук отих кількох слів.

«Queen of Virginia» центе перше міжпланетне судно, якому удалося з успіхом покинути нашу землю й причалити до наміченої мети. Тямить, якого і шаленого розголосу набрала ця подорож з хвилиною, коли стало певним, що дійсно можна перевести в діло цю нездійсниму досі мрію, леліяну від непам’ятних віків у душах мешканців землі. І саме сьогодні минає рік, коли ота мрія стала дійсністю! Саме рік тому із летунського майдану в Гейфіку, в північній Вірджінії, знялося воздушне судно «Queen of Virginia», щоби полетіти на найблизшу до нашої землі планету, Марса. Після багатьох попередних невдачних спроб із того рода суднами, будованими то в формі ракети то цигара то знов острозакінченого вальця, вдалося вкінці збудувати нове судно з елястичного металю арґініту, відкритого в 1991-ому році англійським інженіром, Ральфом Думбартоном, недалеко джерел Лєни на Сибірі, у формі кулі з двома стіжковатими каптурами на обох бігунах. Як моторову силу вжито для отого судна енергію, що повстає при розпаді атомів, яку після довгих, довгих дослідів вдалося ґеніяльному литовському фізикові Арбеніюсові запрягти до роботи в користь людини.

Коли попередні того рода судна або не змогли видістатись поза земну атмосферу або ізза невмілого примінювання вибухових матеріялів, як при ракетах, перелетівши її, спалювалися й експльодували внаслідок страшної горячі, яка витворювалася ізза тертя судна об атмосферу, то «Queen of Virginia» могла свобідно знятись над землю та із довільною скорістю летіти туди, куди захоче її керманич. Геніальний мотор Арбеніюса в сполуці із приладом американського астронома Уйлєма Гарфорда, що зовсім нівечив силу притягання землі, давали змогу новому суднові летіти в кожному напрямку із приміненням скорости, яка тільки вважатисьме потрібного до порушання судна.

Дійсно, нове судно було завершенням усього того, на що тільки людський дух міг досі здобутися. Фінансувало цю подорож пятьох американських міліярдерів з Говардом Кестлі, президентом міжнароднього тресту воздухоплавства на чолі. Діло було обдумане до найменших подробиць. Будова судна та апаратів потрібних до такої далекої дороги тревала повних чотири роки. Судно було збудоване для трьох подорожних, якими стали: Робінзон Мек Дудлєй, професор астрономії на оксфордському університеті, Тома Роберт Ґрегем, інженір, що проводив роботами над будовою судна, та Оляф Геріксон, славнозвісний норвежський подорожник.

Уся світова преса не вгавала в описах судна, його пасажирів, виглядів майбутньої подорожі та можливого повороту. Всі світляні театри цілого світу аж роїлися від знимок судна в усіх стадіях його будови, летунської площі, її околиць, краєвидів стейту Вірджінія та портретів трьох смільчаків і їх рідні аж до шестого покоління взад. Всі телевізійні апарати цілого світу наставлялися на летунський майдан в Гейфіку, кожний хотів бачити цей найбільший досі здвиг людської думки, кожний бажав хоч думками бути при почині того велитенського діла, яким була проба, що мала всякі вигляди на успіх, навязання зносин із сусідною планетою. Сам Степан Артименко написав кільканадцять статей та нотаток, що торкалися справи перелету на сусідню планету. Ціллю подорожі вибрано Марса. Астрономічні обсервації та досліди довели до доволі всестороннього познайомлення з обставинами, що торкалися проблеми життя на поверхні сусідної планети.

Сконстатовано там істнування воздуха та води, істнування рістні та якихсь, здається, розумних єств, що зазначували свою приявність на поверхні Марса чимсь в роді будівель. Достерегла їх астрономічна обсерваторія в гірському містечку Агуакульна, в перувіянських Кордилієрах, якої сочка телескопа мала 6.80 м. в промірі.

Усі обставини так складалися, що ніщо не стояло на перешкоді у виконанні задуманого діла. Відлет назначено на день 15-го квітня о 12-ій годині дня, який і відбувся точно, по складеній програмі. Дванадцять гарматніх вистрілів із сусідніх фортів сповістило той момент, коли судно висунулось з повітки, в якій перебувало досі і знялось вгору. Биття в дзвони по усіх дзвіницях світу та гудок сирен на кораблях та на фабриках в усіх закутинах земної кулі сповіщав про оту епохальну хвилину, в якій представники людського племені вибиралися в гостину до своїх найблищих сусідів у всесвіті.

Артименко нагадав усі описи від'їзду міжпланетного судна, нагадав усі пеани, які знімалися із стовпців всесвітньої преси на честь людського генія. Нагадав цілу повінь статей, причинків та нотаток, горячих полемік та баталій, які велися на тему Марса та сміливої подорожі в журналах та часописах цілого світу. Нагадав те захоплення, яке огорнуло ціле людство на точці того всього, що мало якийнебудь звязок з Марсом.

В кожному, хочби й як паршивенькому, ресторанчику подавано котлєтики а ля Марс, якийсь проворний купчик придумав і пустив в торговлю автоматичні ґузики, якими нібито Марсіяни запинають свої штанятка. Жінки почали носити нову причіску, яку в своїй уяві бачили на головах марсіанських красунь, по аптиках продавано гіркий марсіянський порошок, подібний своїми наслідками до тієї води, яку перед сотнями літ продавано в Европі з етикетою, що носила назву імени передостаннього австрійського імператора…

Час перелету обчислено на вісім днів. Судно, яке мало перебути земну атмосферу із невеликою скорістю, з уваги на те, щоб його не стрінула доля усіх його попередників, видіставшись поза неї мало летіти із скорістю, яка не наражувалаби його мешканців на ніякі шкоди їх організму. Матеріял, з якого збудовамо судно, арґініт, надавався найкраще до перелету крізь широку полосу ділання проміння, яка саме починалася за стратосферою й широким поясом огортала землю, бо його, одинокого із усіх металів, оті проміні не проникали. Після обчислень «Queen of Virginia» мала причалити до Марсової поверхні по вісьмох днях.

Опуститись мали наші подорожні недалеко Марсового мерідіяну на великому суходолі, який видавався крізь рефрактори обсерваторій степом, на якому піднімалися вершки якихсь будівель чи руїн, на скільки можна було закпючати із дотеперішніх обсервацій того місця на поверхні Марса.

Знаком щасливого причалення мали бути світляні сигнали геліорадних ракет, системи шведського фізика Зіґурда Гаденштадта, які давали таке сильне світло, що. його можна було схопити земним телескопом і виказати його приявність у спектроскопі. Ракети ті находилися назовні судна і діяли автоматично по причаленню на поверхню Марса. Три слідуючі по собі в годинних відступах вибухи геліорадних ракет, мали означати щасливе прибуття «Queen of Virginia» на марсіянський, суходіл. Поворот на землю мав наступити по десятьох днях побуту на Марсі.

Все те, з виїмком повороту, відбулося точно згідно із згори настановленою програмою. Отже «Queen of Virginia» злетіла із летунського майдану в Гейфіку, щасливо перебула земну атмосферу, як про це сповіщувало помічення усіх астрономічних обсерваторій, щасливо перебула лінію, де кінчається притягання землі і починається притягання Марса, й щасливо прибула на його поверхню. Три вогняні знаки, що слідували у годинних відступах по собі, які запримічено в околиці марсійського суходолу біля мерідіяну, доказували, що мабуть наші подорожні дісталися живі на Марсову поверхню. Та на тому й кінець.

Минуло від відлету умовлених двадцять шість днів а «Queen of Virginia» не повернула на землю. Минув ще тиждень і почали минати дні за днями, а судно не вернулося. Виринули всілякі здогади, що могло би спричинити його задержку; почалася знов газетна полеміка та незабаром ціла справа перелету на сусідню планету та доля її учасників почала займати щораз менше місця на сторінках газет аж вкінці цілком зникла із них. Забулося, як богато дечого забувається на нашій земленці. Зрештою богато інших, актуальніших, може дрібних всуті річи, справ заступило її місце в публичній опінії. Це ж таке звичайне, людське.

Якийсь час заняла людську увагу справа назріваючого вибуху війни між австралійською федерацією і занзібарським цісарством за право риболовлі на індійському океані, то знов вибух вулькану в Дрденах звернув увагу світа на маленьку загибаючу французьку республіку а опісля її війна з Провансією. Так справа судна «Queen of Virginia» зійшла з овиду і тому саме натяк на неї, який Степам Артименко почув від свого приятеля з Святошинської обсерваторії, так його збентежив.

Все те блискавкою пересувалося в думках Артименка, який розсівшися вигідно в кутку авта, що хвилини принаглював шофера, щоб той поспішав. А авто стрілою пронеслося крізь Мазепів майдан, завернуло на проспект гетьмана Многогрішного, проїхало біля величавої палати міністерства воздухо-плавства й видісталось незабаром на передміські бульвари а відтак покотилося по святошинському шоссе, по обох боках якого видніли численні віллі та літні тереми київських богачів.

Сутінок щораз то більше огортав землю. Гень за святошинськими лісами зайшло сонце, полишаюочи по собі велику, червону заграву на заході неба. В стороні Київа заясніли світла, мерехтячи тисячними зірками на темно-зеленому фоні садів та парків, що зеленим вінком окружали це гарне місто.

Степан Артименко ще раз перебігав в думках все те, що нагадував йому звук отих слів «Queen of Virginia». Якась невгамована, безмежня радість розпирала йому груди на саму думку, що оце він може перший сповістить світ про долю сміливих мандрівників у всесвіт. Та-ж прецінь Ігор не даремно закликавби його в Святошин. Прецінь щось в тому мусить бути! Тільки що?

І ставала перед очима його душі уся велич і грандіозність тієї подорожі на сусідню планету, якої не злякалися три смільчаки, хоч добре було їм звісно, скільки жертв проковтнули всі попередні невдалі проби того рода подорожей. І нагадався йому міт про Ікара, нагадались йому усі безчисленні змагання людського духа осягнути недосяжне, доконати надлюдського, ступити там ногою, куди тільки людська думка знятися може!

Так! Так!