Розділ «Вибрані твори»

— Та краще в тюрмі сидіти, ніж отут поневірятися. Заженуть у закони — гірше Сибіру.

— І луплять різками не згірше, як у буцигарні.

— Мовчи, дурний, начальство почує.

— То що? Я й начальству скажу: який з мене буде вояк, коли отою сочевицею напхають, як сухою глиною. Кожний хазяїн свою худобу годує, вона тоді й везе.

— Авжеж! Офіцери, гляди, з особливої кухні ласують. А ти пропадай.

— Мовчи, кажу, бо потрапиш під різки! Знатимеш, на що мат носиш.

— Е, гірше не буде... Он у другій чоті один доброволець застрелився, як батальйонний зуби вибив, що сочевиці не їв. Кажуть, із панської родини хлопець був, хотів царю послужити. От і послужив.

Величко суворо глянув на спогадальника і крізь зуби промимрив:

— Патякай! Там не в сочевиці справа... Батальйонний не за те молоданів любить чи не любить. Казав мені доброволець дещо перед смертю...

Величко спохмурнів і обірвав раптом розмову, наче сказав зайвого. Шамотнявий перепитав:

— То що ж він казав, отой самогубець?

— Е, мовчати про це треба... Лихе діло, сороміцьке. Опісля якось, не при людях.

Борзяк підхопив:

— Та з такого життя застрелишся... Тепер самострілів на позиції такого розвелось. Ніби ненароком відшмагає пальця на правій руці — у стрільці не годиться, от і повертай у тил.

— Довчаться... Всяка сволота в тилу жирує, а ти тут воші годуй, кров проливай.

— Он, кажуть, поручник Далевський знов до лазарету моститься, каже — ходити не можу.

— Навмисне заражаються паскудними хоробами, щоб попухло все. Сестриці милосердні допомагають. А ти баби і в очі не бачиш.

— Бач, чого закортіло Борзякові! А ти з гвинтівкою обіймись, може, полегшає, поможе.

— Поможе бабі кадило, як бабу сказило. Ти подивись, який він красень. На голубах зріс, не на гливкому хлібі.

— Ой же й хліб тут паскудний! Аж горло давить... І як його люди їдять?