Розділ «Авенір купує парфуми»

— Яку Володарку? Містечко під Києвом?

Віруня побуряковіла так, що навіть Авеніру стало її шкода.

— Та я, мабуть, усе переплутала. Хтось щось казав, мабуть, я переплутала, не зрозуміла.

Компанія відчепилася від бідної Віруні, але у всіх залишилося якесь гнітюче враження, тому вони поквапилися доїсти і вийшли з кав’ярні.

Того дня Дейкало здав статтю і, поки її читав заступник головного, тинявся редакційними кабінетами, активно заважаючи колегам.

Колеги, наче змовившись, визирали з-за комп’ютерів і кричали:

— Веню, Веню, йди, не заважай!

Нарешті він добрів до курилки. Там сидів лише кореспондент відділу кримінальної хроніки, невисокий худорлявий хлопчина з русявим волоссям і світлими очима. Він тримав у руці паперову склянку з кавою і мрійливо спостерігав за кільцями диму від своєї сигарети.

— Здоров, Іване, — привітався Авенір. — Нудьгуєш, коли твої друзі упрівають за комп’ютерами?

Іван мовчки знизав плечима.

— Ти знаєш що-небудь про Арнаута? — не вгавав Авенір.

— Що тебе цікавить? — спитав Іван. — Про його кар’єру? Про особисте життя? Він же помер.

— Оце мене і цікавить, — відповів Дейкало. — Що з ним трапилося?

— Після довгої і тяжкої хвороби, як то кажуть.

— І нічого підозрілого?

— Що ти маєш на увазі?

— Вбивство або самогубство, — повільно мовив Авенір, спостерігаючи за колегою.

— Дурниці.

— І жодних чуток навколо його смерті?

— Чутки переважно були про те, хто стане його наступником. Ти ж розумієш, посада у нього була дуже приваблива…