Розділ «Авенір купує парфуми»

Іринка пожаліла дівчину і порадила:

— Візьміть рагу з індички.

— А ви теж будете? — підозріло спитала Віруня.

— Ні, я візьму рулетики з камбали. І торт «Пунш».

— Оце так екзотика, — засміявся Авенір. — Краще вже гостру квасолю з м’ясом.

— От і бери, — відрізала Іринка.

— І візьму.

— Правильно, — втрутився Кочет. — А ми з сонечком візьмемо курячі грудки зі шпинатом. Це дуже додає сил, — він полоскотав Вірунину шию вусами. — І торт.

Вони зробили замовлення і рушили до салат-бару.

— Який склад був сьогодні? — розпитував Ігор. — Як виглядала Юнона?

— Прекрасно, як зазвичай, — відповіла Іринка.

— Як завжди, намагалася замордувати моторного парубка? І, як завжди, їй це не вдалося? — не вгавав Ігор. Мабуть, «нова любов» поліпшувала йому настрій. — А знаєте, якою б я зробив Юнону?

— Якою?

— Такою хитрою сільською тіткою, собі на умі. Якій одна половина села винна за бімбер, а інша — за приворотне зілля. Чоловік у неї ходить по ниточці, бо боїться, що вона і його одного чудового дня отруїть своїм зіллям, а сама вона не відмовляє собі у малоцнотливих задоволеннях.

Авенір розреготався:

— Ти спізнився. Саме такою її і зробив Котляревський. Звичайною сільською відьмою.

Віруня теж вставила репліку:

— Зараз таких жінок немає. І взагалі, відьом не буває. Це казки.

— Як це немає? — витріщив на неї очі Кочет. — А всі ці екстрасенси, народні цілительки, контактери? Що це, по-твоєму?

— Я думаю, що це вчені.